Вірність, перевірена часом
Коли бійці Збройних Сил України пересуваються на нові позиції, у наплічнику чи за пазухою майже в кожного щось нявкає чи скавучить. А воно й справді, передислоковуватися, переживати труднощі, адаптуватися до суворих польових умов набагато легше з чотирилапими друзями.
Це і доводити нікому сьогодні не треба, вважає інструктор-кінолог з Центру розмінування Денис Гончарук. Отож напередодні всесвітнього дня собаки починаєш по-справжньому розуміти фразу мого співбесідника про те, що на війні чи за екстремальних ситуацій солдат і його видресируваний пес – одне ціле, без чого неможливий успіх.
У родині Дениса військових четверо: він, дружина Катерина – лікар, батько Василь і Рік. Читач здогадався, що йдеться про службового собаку, з яким вирушав і в миротворчу місію до Косова і нині займається розмінуванням у зоні АТО.
Непроста Денисова професія, зізнається, але йому до душі, власне те, до чого він ішов усі ці роки.
Юнаком захопився спортом – рукопашний, тхеквондо… Так що вступ на факультет фізкультури відбувся органічно. Отримавши диплом вишу, попросив у військкоматі направити його далі від дому і до «серйозної» частини, щоб не довелося «ломом територію мести» (так жартують строковики). Прохання Дениса задовольнили: «Ось тобі спецпідрозділ «Барс», випробовуй себе, загартовуйся!». Ніколи не пожалкував про це.
Відслужив і став опановувати нову сходинку в історії гарту – надів міліцейську форму.
- Доводилося ризикувати?
- Щоденний екстрим був забезпечений, хоча це і не лякало.
- А чому не залишилися в системі МВС?
- Наступив 14-ий. З народом воювати не хотілося.
- Інша справа – за людей.
- Так і міркував.
У п’ятнадцятому прийшов до центру розмінування. Кінологом став не випадково: колись вдома в них жила німецька вівчарка, та й пізніше в «Барсі» приглядався з інтересом до відділення кінологів.
Свого підопічного – красеня Ріка, з цуценяти привчав до пошукової роботи (розмінування).
- Це ж скільки треба часу, щоб собака став професіоналом?
- А нема такої цифри: робота кропітка, щоденна. Все одно що людину треба чомусь навчити, а далі вона має увесь час удосконалюватись.
- Значить, «від» і «до» тут не проходить?
- Сто відсотків! Терпіння, безкінечні тренування, аналіз і знання. А ще собаки мають характери. Як і люди. І типи нервової системи в кожного індивідуальні. Цьому до снаги пошуки боєзапасів чи наркотичних речовин, а той чудово буде охороняти.
- Версія про те, що собаці спеціально підмішують до їжі наркотики хибна?
- Абсолютний міф!
Денис поспішає – служба, котра не буває від дев’ятої до сімнадцятої. Але контрактника Гончарука це не обтяжує. Звісно, і дім, і сім’я потребують часу та уваги, як і той же сад – в усі віки символ миру й добробуту, син, якого треба виховати так, щоб Людиною був – це найголовніше. Прийде час, захоче стати захисником, будь ласка, бо це дійсно почесний вибір.
А поки що Денис і, між іншим, його батько Василь боронять нашу незалежність на сході країни. І щоранку німецька вівчарка Рік, десятки лабрадорів і «бельгійців» ретельно навчаються (у загоні підготовки кінологів та собак Центру розмінування, де проходять вишкіл інструктори зі всієї України), щоби ми з вами жили спокійно, а літній сон дозволялося б тривожити лише грому після спекотного дня.
Лариса Маслова.