Василь Сукач: “Любити свій край не красним слівцем, а гідними справами”

7 березня Кам’янець-Подільський район записує в свій літописний щоденник величну дату – 95-річчя з дня своєї появи на мапі України. Далекого 1923 року в зв’язку з ліквідацією в державі повітів і волостей створюється Кам’янецька округа. До неї ввійшли 17 районів, серед них – Довжецький, Жванецький, Китай-Городський, Маківський, Орининський, Смотричеський, Старо-Ушицький, які й стали серцевиною формування сучасної Кам’янеччини.

За свою багатолітню історію район зазнавав постійних змін. Територіальні перетасовки, соціально-економічні коливання накладали свої відбитки. Не перестає він еволюціонувати й нині. З чим ми підходимо до значимого ювілею рідного краю, який він є у нашому авторстві – розмову ведемо з головою Кам’янець-Подільської райдержадміністрації Василем Сукачем.

• Нині доводиться працювати в умовах, схожих до тих, коли район тільки починав робити свої перші кроки. Непрості були тоді часи – закінчувалася громадянська війна, зазнала поразки УНР. Район зароджувався на руїнах. І в новітню добу нам судилися революційні потрясіння й війна з Росією, проте вдалося втримати спокій та стабільну соціально-економічну й політичну ситуацію в краї. Показовим тут є рівень середньої заробітної плати, яка сягнула 6300 грн., що є найкращою серед інших районів. Це по-перше, а по-друге, ми не допустили заборгованості з її виплати в бюджетній сфері. Хай цифри у відомостях ще не такі, про які мріємо, але ми маємо збалансований бюджет, і це дозволяє забезпечити освітян і медиків повністю.

Показовим є і той факт, що на прийом почало приходити значно менше відвідувачів. Це не тому, що в районі життя стало безхмарним, негаразди були і будуть завжди, просто намагаємося вирішувати питання вчасно на місцях, тримати руку на пульсі й не чекати, поки люди дійдуть точки кипіння та почнуть «штурмувати» РДА. В більшості випадків населення звертається за матеріальною допомогою, по мірі можливостей намагаємося зрозуміти складне становище людей. Тільки минулого року було видано 220 тисяч гривень матеріальної допомоги учасникам АТО.

• Як Ви вважаєте, що стало основним інструментом, який урівноважував район?
• На Кам’янеччині вибудувалися партнерські відносини органу виконавчої влади з місцевим самоврядуванням. Якісь політичні амбіції було відкинуто на задній план, в основу роботи покладено конструктивізм з перспективою на район. Всі рішення, які ми виносили за цей час на сесії районної ради, знаходили відгук в народних обранців. Не без того, й затягувалися сесії, й відправлялися проекти рішень на доопрацювання, навіть вперше в історії району оголошено імпічмент голові райради, проте жодного разу не було зірвано фінансування, поточні та капітальні ремонти. В кожного депутата є партійні зобов’язання, вказівки від ідейних лідерів, але вони приходять на засідання без популізму та з розумінням своєї ролі на посту виразника інтересів громади, що і є запорукою нормального виконання бюджетного процесу.

З утворенням кожної нової ОТГ бюджет району втрачав, сьогодні оперуємо третиною коштів від того, що було. Але незважаючи на те, що маємо обмежений фінансовий ресурс, віднаходимо можливості у взаємодії з сільськими радами для реалізації соціально значущих проектів. Гроші на вітер не кидаються, й скільки ще буде існувати таке поняття як районний бюджет, направлятимемо його на розвиток краю.

З іншого боку, маємо злагоджену співпрацю з обласною радою, облдержадміністрацією, особливо відчутною є надійна підтримка народного депутата Володимира Мельниченка, завдяки зусиллям якого в район залучено значні державні капіталовкладення. Яскравим прикладом можна назвати вливання з державного бюджету в справу газифікації району. Ще 5 років тому всі вважали, що на будівництві газопроводу Завалецького напрямку можна ставити хрест. Люди власним коштом встановили лічильники, провели «гусаки», але через брак фінансування все паралізувалося. Проте 2015 року ми знову підняли це питання, і за сприяння народного депутата процес зрушив з місця. Тогоріч Фондом регіонального розвитку виділено 7 млн грн., з району – 1,7 мільйона на завершення третьої черги будівництва газової труби. Вже на цей рік державою обіцяно 4,5 млн грн. на умовах співфінансування з районним фондом у сумі 500 тис.грн., аби газифікування західного регіону довести до логічного завершення.

За сприяння нашого представника в столиці минулого року тільки на матеріально-технічне забезпечення освіти та медицини вдалося завести в район мільйони гривень з державного бюджету. Такого оновлення наші заклади не бачили давно.

• Ви говорите про газифікацію району, як про одну з топових подій. Та чи не закопуються мільйонні інвестиції разом з трубою в землю, коли в час хижацьких тарифів на комунальні послуги люди бояться підключатися до центральної магістралі. Можливо ці гроші потрібніші на інших ділянках?
• Кращої альтернативи за блакитне паливо немає. Стало модним палити деревом, соломою, але така популярність породила й відповідне здорожчення цих енергоносіїв. Антирішенням для району було б зупинитися на півдорозі. А так віддалені від центру села знатимуть, що у будь-який момент вони зможуть запалити сірник і їх зігріє блакитний вогник. Тим паче, субсидії ніхто не відміняв.
• Повертаючись до того, що район залишався стабільним, все ж можу назвати моменти, коли градус соціальної напруги в районі був вищий за норму. Надто болісно наші люди сприйняли оптимізацію освітньої галузі.
• Це на початках термін «оптимізація» сприймався як щось страшне. Нині ми починаємо розуміти, що це життєва необхідність. Як би близько школа не знаходилася до будинку, але якщо в класі сидить троє дітей, то це не навчання, а знущання над дитиною. Ми маємо давати путівку в життя, натомість після школи молода людина залишається незатребуваною, бо не знає не тільки англійської, але й української мови. Не потрібно ганятися за рейтингами. Ніякі посади не вічні й не вартують того, аби калічити дітей. Депутат – не той, хто працює, аби сподобатися виборцю, а потім заганяє його в болото. Нам не слід загравати з людьми, а мати мужність сказати правду в очі.

Пригадую, як ми закривали Збручанську школу, скільки лунало прокльонів на нашу адресу, а сьогодні батьки дякують. Хто пручався найбільше оптимізації – це вчителі, котрі боялися втратити роботу. Але ж нікуди не годиться, коли педагог, перед яким сидить четверо учнів, отримує таку ж заробітну плату, як його колега, в класі якого навчається 30 школярів. Ліквідувавши малокомплектні школи, зможемо довести оплату праці освітян до належного рівня, що одразу відіб’ється на успішності учнів.

На літо знову виноситимемо питання про оптимізацію декількох навчальних закладів. Там, де закривається школа, держава автоматично виділяє 1,5 млн грн. на придбання шкільного автобуса, тому ніякої напруги не повинно відчуватися.

• Оперативному втручанню підлягає й охорона здоров’я…
• Держава активно впроваджує медичну реформу, й таке поняття як ФАП має зникнути, а первинна медико-санітарна допомога надаватиметься на рівні сімейних лікарів. Ми подали заявку на будівництво 3 амбулаторій, які дислокуватимуться на території Гуменецької, Китайгородської та Слобідо-Кульчиєвецької ОТГ. Але вішати замок на усі 84 ФАПи в районі теж не вихід із ситуації. Гадаю, що частину з них перекваліфікуємо на тимчасові медпункти. Коли приїжджаєш в ФАП, а лікаря немає на місці й висить оголошення, що він на прийомі в сусідньому селі, прямуєш туди й там теж нікого, то звісно ніхто халявників утримувати не буде.

А про те, який був здійснений прорив у фінансуванні медицини, хочеться говорити знову і знову. На базі району формуватиметься госпітальний округ, тому маємо відповідати. ЦРЛ вже на 90% оснащена новітнім обладнанням для виконання операцій на високому рівні. На останній сесії ми знову адресували 1,4 млн грн. на капітальний ремонт приймального відділення. Також є домовленості народного депутата про виділення областю 2 млн грн. на закупівлю сучасного УЗД-апарату.

• Якби провести опитування серед жителів Кам’янеччини на найкращий подарунок району на ювілей, то, напевне, б кожен сказав: «Поремонтуйте дороги».
• Своїми силами нам до пуття дороги не довести, це шалені суми. Тому в основному приділяли увагу відновленню туристичних маршрутів. З нового року шляхами області опікуватиметься новоспечена організація Служба автомобільних доріг, яка розподілятиме кошти між районами відповідно до кілометражу шляхів у кожному. Цьогоріч на ремонт доріг Хмельниччини передбачено 150 млн грн. Ми уже заявили на фінансування таких напрямків, як Оринин-Підпилип’я; Гаврилівці-Сокіл, Ніверка, Довжок-Кудринці; Кам’янець-Подільський-Устя-Велика Слобідка; Слобідка-Рихтівська-Кізя-Кудринецька; Дерев’яне-Калачківці; Грушка-Чабанівка.

Але скільки дорогу не ремонтуй, без жорсткого контролю руху великогабаритного транспорту толку не доб’єшся. Підприємства нагружають свої фури по максимуму — і дороги пливуть. От нещодавно люди перекривали дорогу в Кадиївцях, вимагаючи в місцевого орендаря поремонтувати розбитий шлях. Наприкінці минулого року область отримала три пересувні габаритно-вагові комплекси, якими зважуватимуться, визначатимуться параметри вантажівок, що повинно попередити руйнування автомагістралей.

• І наостанок, район вступив у завершальну фазу децентралізації. Цікаво дізнатися, що буде з Кам’янеччиною по завершенні адміністративно-територіальної реформи.
• З 42 сільських і селищної рад у районі залишилося всього 16. Першопрохідцями об’єднання стали Гуменецька, Китайгородська та Колибаївська територіальна громади. Далі естафету підхопили Слобідо-Кульчиївецька, Жванецька і Староушицька. За рік-другий в такі союзи об’єднаються дві останні ОТГ – Орининська і Довжоцька – і ми розпрощаємося з районом у сучасному його розумінні.

Але як воно буде насправді покаже час, поки що це тільки прогнози. Нам не слід розслаблятися. Кожному на своєму місці якісно й законослухняно треба виконувати свої функції. Бо любить свою домівку не той, хто тільки кричить «Ганьба» і «Слава», а той, хто впевнено, чесно і солідно виконує свою роботу.

Користуючись нагодою, всіх кам’янчан вітаю з нашим спільним святом. Нехай наш край буде успішним і заможним, і в ньому живуть такі ж люди – сповнені оптимізму, задоволені життям та по-справжньому щасливі.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ.

Поділитися в соціальних мережах