Охороняти мир готовий

Танкіст, сапер, понтонер в одній особі. Тож не дивно, що командир понтонного відділення понтонного взводу понтонної роти військової частини А3290 безпосереднього підпорядкування військовій частині А2738, старшина Олександр ЖАРЧУК двічі при відборі кандидатів до миротворчої місії потрапляв до списків контингенту.

– Олександре, хто ж Ви насправді? Механік-водій броньованої машини чи…

– На строковій я дійсно оволодівав цим фахом у танковій «учебці», та в подальшому мене направили до саперного підрозділу, бо ці спеціалісти були затребуванішими.

– Демобілізувавшись, Ви непогано опанували слюсарну справу на заводі, але за деякий час залишаєте виробництво.

– Я народився і виріс в с.Руда, де дислокувалася потужна військова частина, тож рано чи пізно мав опинитися там. Пішов на контрактну службу. Хотілося стабільності, серйозного застосування армійських навичок.

– Перш ніж потрапити в якості миротворця до Лівану, довелося здавати нелегкі екзамени…

– Це Ви про Новобогданівку? Був і такий факт у моїй біографії…

– Думаю, що не єдиний.

– Звісно ж. Це ж наша повсякденна робота.

– До неспокійної Азії Ви поїхали вже учасником бойових дій?

– А інакше й бути не могло.

– Якими були перші враження від чужої країни?

– Над цим навіть не розмірковував – служба, ще й така відповідальна.

– Та й просто дивлячись на карту, розумієш, що цей арабський «куточок» дуже непростий.

– Авжеж. Межує із Сирією, Ізраїлем… Між іншим, нас навіть возили на коротку екскурсію до Ізраїлю – усюди військові зі зброєю і… море, чисте, прозоре, ніби на картинці. Нам би таке.

– Олександре, Ви побували в місії двічі – 2002-го і 2005-го. До нової готові?

– Це у нас, військових, не обговорюється. Мир охороняти готовий будь-якої миті.

– Ви – батько трьох дітей. Про що мрієте?

– Як учасник АТО – про завершення цього напруженого для всіх протистояння на сході. А ще хотілося б, аби держава повернулася обличчям до малозахищеної верстви населення. Побажав би й медицині стати більш цивілізованою, бо ж медик – той же сапер: помиляється лише раз.

– Дай Боже, щоб усе це здійснилося найближчим часом, але військові завжди будуть потрібні. Діти продовжуватимуть те, чим займаєтесь Ви?

– У мене син ще маленький, а от дві доньки-близнючки (мають по 18 років) вже подали документи до військового вишу.

Лариса МАСЛОВА.