ТАКІ РЕАЛІЇ
Фото ілюстративне
Парк ряснів табличками: «Ходити заборонено!». Семенович здивувався: «Невже і тут приватизоване?». Отож, довелося «шифруватися». Він вправно, по-пластунськи (от що то строкова у розвідці!) перетинав парк. Ранковий іній дещо зволожував сорочку, та чоловік не зважав на такі дрібниці – сьогодні в нього народилася онука чи онук (толком не почув по телефону), тож поспішав до пологового привітати доньку. Це ж треба так співпасти: маля з’явилося на світ у день народження діда. Самому Семеновичу нині виповнювалося 62.
Обережно, майже беззвучно переповзаючи трав’яну смугу перешкод, подумки підбирав ім’я крихітці. Хотілося чогось такого незвичного. Ну, до прикладу, якщо дівчинка, непогано було б назвати Масочкою, а хлопчика… хм… хоча б і Антисептиком, бо ж Настюш і Артемчиків стільки вже розвелося…
Он уже й ворота видно, як раптом нізвідки з хрипким гавкотом на Семеновича кинувся кимось вигулюваний доберман. Новоспечений дідусь мусив піднятися у повний зріст, і тієї ж хвилини до нього підбіг поліційний наряд.
– Ось він, порушник! Не знаєте за постанову?!
– О, та він ще й після шістдесяти! Ваше посвідчення, шановний…
Семенович хотів заперечити, що, мовляв, йшлося про тих, кому за 62, а йому лишень о восьмій вечора «стукне» стільки.
Та браві хлопці швиденько взяли чоловіка під білі рученьки, аби завести до відділку й скласти протокол на предмет сплати штрафу в 17 тисяч гривень.
І тоді Семенович ухопився за останню соломинку: «У тих правилах написано, що пенсіонеру дозволяється виходити до магазину чи за ліками в радіусі двох кілометрів від його дому…».
– Ха! – прохопився найметикуватіший зі стражів, – А тут, між іншим, поблизу ні крамниці, ні аптеки немає (він заглянув до паспорта впійманого), а живете аж на Польовій…
Та Семеновича, як то кажуть, голими руками неможливо було взяти. Він, якщо хочете знати, з армії старшим сержантом повернувся, і в його розвідбаті ще й не такі ситуації траплялися. Отож, випроставшись гордовито, заявив: «А я до ломбарду йду, що в десяти метрах звідсіля, обручку маю здати, бо ж зять – в ізоляції, донька – з поповненням. Жаль, звісно, та що поробиш – такі реалії, синки»…
Леся НЕСМІЯН.
P.S. Нам з вами, любі читачі, не усе видно, та уявити не важко, як тішився з усього того бридкий парковий кліщ: «І правильно, що цим людцям не дозволяють дихати свіжим повітрям, зовсім розперезалися. Собак, щоправда, не женуть – теж мудро: бо як не буде двоногих, до кого чіплятимуся?».
Автор:
admin
