«Династія»: коли син і батько поруч

Щедре жовтневе сонце, не жаліючи своїх променів, кидало їх на металеві конструкції елеватора фірми «Династія». Їх величезні, високі конуси, із ще неокисленого цинку, вигравали золотими відблисками і дуже нагадували церковні бані. Перебуваючи біля них, складалось враження, що ось-ось відчиняться в одній із цих веж двері, і звідти полине багатоголоса молитовна мелодія «Буде хліб – буде і пісня». Це саме українці дали світу таку приказку, бо хто, як не наш народ, знав і знає ціну хліба. Нікого, крім нас, на планеті Земля ще досі за одне століття не намагались тричі знищити голодомором. Тому, на відміну від інших народів, українці навчились милуватись зеленим килимом пшеничних сходів, щоб колос був потужним і налитим, а хліба у засіках було багато. Бо такі ми. Така наша генетика. І з цим нічого не вдієш… І підтвердженням тому є алгоритм взаємостосунків у фірмі «Династія».

З діда-прадіда – хлібороби

Продовжити родинне ремесло – вирощувати хліб – судилося і братам Олександру та Анатолію Боршулякам, які створили фірму «Династія» – гідним нащадкам слави батька-агронома, знаного аграрія Кам’янеччини Михайла Андрійовича Боршуляка.
Так вже повелося у цій родині, що пріоритетними при виборі професії для кількох поколінь стало сільське господарство. Отримавши у спадок від батька професійні знання, брати доклали максимум зусиль задля того, щоб стати лідером на хліборобській ниві.
Завдяки вмілому керівництву, дбайливому ставленні до людей, впровадженню нових інтенсивних технологій та стратегічному плануванню фірма «Династія», попри складну економічну ситуацію в аграрній галузі, не зупиняється на досягнутому, а продовжує розвиватися і нарощувати свої потужності. Звісно, що левова частка такого успіху полягає у професійній майстерності та організаторському таланті її керівника Олександра Михайловича Боршуляка.
До речі, його неодноразово обирали депутатом районної, місцевих рад. Підтримуючи своїх виборців, він першочергово займався проблемою соціально-економічного відродження господарств та сіл Кам’янеччини.

– Важко було. Скільки переживань, нервів, а здоров`я скільки пішло, – примружуючись і ховаючи зір від потужних стріл сонячного відбиття з дзеркальних поверхонь елеватора, продовжує розповідати, як усе розпочиналось і рухалось, директор фірми «Династія» Олександр Боршуляк. – Але тепер маємо власне зерносховище, що дає можливість приймати, переробляти і зберігати до 30 тисяч тонн збіжжя. А це неабияке досягнення. Потужний крок уперед. Уже не потрібно домовлятися, проситися, стояти у черзі до когось, хто тобі має почистити, просушити і прийняти на зберігання вирощене і зібране нашим господарством зерно. Тепер усе це ми виконуємо самі, а наші люди мають роботу і відповідну заробітну плату. Ми дуже вдячні тим, хто повірив у нас. Це складне, надсучасне будівництво. Тут одночасно задіяні ресурси міжнародної грандівської програми, банківські кредити, наші внутрішні резерви. А в першу чергу я дякував і дякую колективу «Династії», при нагоді хочу повідомити, що цьогоріч фірма відсвяткувала своє 35-річчя, бо без таких людей, які у нас є, нічого б не було. У штаті підприємства на різних посадах працюють ті, хто прийшов у «Династію» ще з початків її створення. Ні, це не означає, що ми є якимось там клубом зашкарублих мастодонтів. Але якщо фахівець розвивається, йде у ногу з часом, то вік не стоїть на заваді, навпаки, досвід у багатьох випадках є дуже цінним надбанням. На практиці застосовуємо стратегію того, що мають бути спеціалісти усіх вікових категорій. Ну, ми ж «Династія».
І це дійсно так. У «Династії» трудяться не лише старійшини своєї справи, є тут чимало молоді. Окрім того, тут проходять виробничу практику молоді спеціалісти, які у подальшому змогли працевлаштуватися у великих агрохолдингах. «І це приємно, що вони перші ази почерпнули у нас», – каже Олександр Боршуляк.

Хто за людей, за тим і люди

Хто не чув на Кам’янеччині про Олександра Боршуляка? Напевне, таких небагато. У спілкуванні між собою місцеві жителі не кажуть: «На ринку «Династія», а застосовують у розмові говірку «Боршуляків базар». Так простіше, зрозуміліше, ну і врешті влучніше. Всі одразу розуміють, де це. Ім`я Олександра Михайловича з`явилось на слуху у господарюючих, ділових і підприємливих колах Кам`янеччини ще на початку дев`яностих і завжди воно було приклеєне до фірми «Династія». Фірма займалась багатьма видами діяльності. Але якось на початку її розвитку і становлення гостро повисла проблема створення з нуля продуктового ринку в Кам`янці-Подільському. За цю справу взявся Боршуляк, якого підтримала міська рада. І ось вам результат. Тут нині продають усе, що вирощується у найрізноманітніших куточках України і світу. Щоранку на базарі збираються і приступають до праці представники чи не з половини областей нашої держави. До закінчення робочого дня триває торгівля: роздібна, оптова, жвава, гамірна і не дуже. У кого який хист, так той і торгує. Про стан справ на ринку «Династія» спілкуємось з його головним контролером Русланом Мельником.
«Ринок – це живий організм, його потрібно відчувати, прорахувати роботу цього організму неможливо. Не перший рік уже працюємо разом, але й досі мене вражають можливості Олександра Михайловича передбачати розвиток подій, аналізувати прорахунки і невдачі. Не те, що він мій «шеф» і я його хвалю, ні, стосунки у нас рівні, це він вибудував такий тип відносин, який дає свої позитивні результати, бо коли ти боїшся висловити свою думку і те, як воно є насправді, то згодом усе недосказане і недомовлене стає неконденційним та бракованим, або зробленим не так, як треба. Може в силу певних розбіжностей, хоча це буває дуже рідко, ми і лихі на свого «боса», але за нього стоїмо горою. Це дуже гарна, відповідальна і порядна людина. Таких ви мало де зустрінете».

Від села і до села

Уже набравшись досвіду підприємливості, «Династія» спрямувала свої погляди на рідні пенати. Позаяк Олександр і його брат Анатолій народилися і виросли у Слобідці Рихтівській, а у той час землі навколо села стояли без обробітку, вирішили Боршуляки зайнятись аграрним бізнесом.
«Коли ми прийшли у село, найважчим було виправдати довіру людей, не підвести їх, – каже Анатолій Михайлович, старший за віком із братів Боршуляків. – Тут усі нам знайомі, а багато ще є родичами. Люди ж дали нам в оренду свою землю. Досвіду в застосуванні гербіцидів, засобів захисту рослин ще не мали, техніка теж була аби яка. Але було бажання досягти результату».
Дивлячись, як у кінці загінки розвертається комбайн, пан Анатолій витягує із арсеналу спогадів черговий факт і додає: «Пам`ятаю, як вручну на спинах носили мішки з міндобривом, насінням, але хотіли робити і не зважали на втому, погоду, негаразди, страхи та невдачі. Вчилися на помилках і таки чогось досягали. Розраховувались і розраховуємось з пайовиками. Отак ми з братом разом ведемо родинний бізнес, починаючи ще з лісоторгової бази. Так повелось, що тоді Сашко був у мене начальником, так формально воно є і досі, хоча рішення доводиться приймати спільно і нести за них відповідальність також».
Якщо вже гортати сторінки історії, то тут не буде зайвим дати оцінку поглядів щодо становлення на Кам`янеччині дрібного агробізнесу таких відомих у районі керівників агропідприємств як Василь Савчук, Сергій Кротік, Володимир Годований та ін. На той час за обробіток землі бралось дуже багато, не лише осіб з досвідом агророзвитку, ентузіастів, але і відвертих шахраїв, які хапали господарства, аби їх розікрасти, чи розпродати. Але підписуючи тоді репутаційну характеристику «Династії», маститі господарники в один голос сходились на тому, що Боршуляки стали на землю твердо і з неї не зійдуть. Успіх їм буде сприяти. Якось у розмові Володимир Лукашович (він рідко кого хвалить, більше здатен до прагматичної і жорсткої оцінки) промовив: «Цей Сашка Боршуляк, взагалі – молодець. Він вміє тримати слово. Якщо сказав, то зробить. Ті так, не на довго. А цей господарство підніме. Побачите, згадаєте мої слова». Годований не помилився. Боршуляки і господарство підняли, і боргів ні у зарплаті, ні у розрахунку з податківцями і пайовиками не мають, і працюють на перспективу.
Елеватор є – буде продовження
На території елеватора «Династії» людно. Тут кипить робота. Кожен має чим зайнятись. Коли постояти з пів години і придивитись, як все влаштовано і кому підпорядковано, то вам, якщо ви сторонній і не посвячений в ієрархію «Династії», спаде на думку, що Боршуляк тут не головний. Члени цього ансамблю спільно підходять до вибору напрямків руху у вирішенні завдань, розв’язанні спірних перешкод і диспропорцій. І все це відбувається розкуто, демократично, без якогось менторства з боку начальника, хоча керівник тут, серед них. Ось він – поряд. Але в процеси не втручається. Працюють з настроєм, підбадьорюють один одного, жартують. Коли розмова заходить про керівника, усі визнають його компетентність, обізнаність у тонкощах виробничих та організаційних процесів, авторитетність начальника, і одразу крім цього анонсують такі людські якості, як порядність, доброта, співчуття та готовність підсобити у скрутну хвилину.
Анатолій Григораш, який уже вивчив добряче і знає тонкощі душі свого начальника (разом пропрацювали понад 20 років), дає коротке і влучне визначення: «Де важко – там він. Там і ми».
Микола Розумняк підтримує свого колегу і додає: «Потрібно радіти: робота є, зарплата є, їдальня працює, баня з гарячою водою також. Де ще таке знайдете? І найголовніше, – додає Микола Миколайович,– начальство тебе розуміє та ще й премію дає».
Солідарний з ними і Микола Бурлак. На роботі у «Династії» він давно. Тому його судження чогось таки варті.
А що ж молодь? Ігор Ревурко – наймолодший, з ким поспілкувались, обіймає посаду оператора з обслуговування елеватора. Керує усім комплексом електроніка. Обладнання надсучасне, передове. Шнеки, транспортери, інші з`єднання між хоперами, сілосами потребують методичності, правильності і точності дій. Але Ігоря Сергійовича це не лякає. Виробничі обов`язки він знає добре. Тому і не боїться давати характеристику своєму керівництву.
Олександр Боршуляк залишив нас на території, насиченій будівлями, обладнанням, технікою і людьми, промовивши: «Вони Вам скажуть усе як є і те, що думають…». Але крім гарних слів і захоплення від методів і стилю його роботи, нічого іншого почути від працівників не довелось. Також усі, хто розповідав нам про директора «Династії», як один із його позитивів намагались відзначити його вміння відчувати клімат у колективі: коли штиль, а коли може закипіти і рвонути. Всі ж люди. Кожен день разом. Мало хто як на кого подивився і що сказав, а тим паче, чи правильно зрозумів дії і поступки колеги. Для зняття стресу тут практикують спільні виїзди на Дністер, відзначення професійних свят, участь у спортивних змаганнях і багато чого іншого.
Політика в Олександра Боршуляка проста: підтримай того, хто з тобою, хто поруч. Навіть у їдальні хліб жванецької випічки.
«Династія», працюючи у Кам`янці-Подільському, велику частину своєї діяльності перенесла на територію Жванецької сільської ради. Задоволення їх господарюванням очільниця громади Тетяна Криворучко. «Олександр Михайлович взагалі молодець, як він, так і вся «Династія», – не жалкує похвали Тетяна Володимирівна. – Вони є одним із найбільших платників податків до бюджету сільської ради, стабільним роботодавцем. Олександр Михайлович, будучи депутатом сільської ради, активно приймає участь у сесійній діяльності, суспільному житті громади, є ініціатором та провідником багатьох проєктів. Він заслуговує на теплі, гарні слова і подяку як від керівництва громади, так і простих людей не тільки Жванця, а й усіх наших сіл. Враховуючи його досягнення та особистий внесок на благо розвитку громади, нещодавно сесія сільської ради ухвалила рішення про присвоєння Олександрові Боршуляку Звання «Почесний громадянин Жванецької сільської ради».
За вчинки, характер, результати наполегливої роботи крапля за краплею прийшло визнання, повага, шана від людей. Не відразу. На це пішли роки пошуків, проб, успіхів, перемог, і як же без них, – помилок, прорахунків, за якими стоять конкретні особи, їх вчинки. Не завжди правильні і справедливі. Але пройшовши через життєві випробування, Олександр Боршуляк не потрапив під оруду ненависті і злості, не втратив почуття реальності і набору позитивних людських якостей, серед яких вміння думати про тих, хто його оточує. «Допомагаємо у ремонті сільських доріг. Даємо транспорт для підвезення щебеню. Сприяємо освіті, соціальному захисту, медицині. Дали кошти на релокацію до Оринина Мирноградської міської лікарні. Зробили добру справу. Тепер туди їдуть люди з усієї України. Гарне обладнання, чуйні фахові лікарі, сучасний ремонт. Жаль, що не у нашій  Жванецькій громаді. У нас теж пустує приміщення колишньої райлікарні. У найближчих планах «Династії» організувати серйозну переробку олійних культур, а на цій основі налагодити виготовлення пелет для власних потреб та реалізації. А це нові робочі місця. Новий крок уперед», – каже Олександр Боршуляк.

Який батько – такий син. Династія

У той час, коли батько господарював на території елеватора, його син Андрій разом зі своїм дядьком Анатолієм контролювали процес збирання кукурудзи на слобідсько-рихтівських полях. Там ми їх і «виловили». Під гуркіт комбайнів молодший із Боршуляків, аналізуючи батьківські методи керівництва, зосередився саме на наполегливості Олександра Михайловича у реалізації намірів і планів. «Десь так відсотків із 90 від того, що батько анонсував як майбутній проект, він реалізував. Отут я хотів би бути подібним до нього».
Напевне, так воно і є. Та ж манера вести розмову, той же спокій, виваженість, допитливість, розсудливість і та ж риса, як і в старшого Боршуляка, робити аналіз від почутого і побаченого. У додатку до цього в Андрія – дві вищі освіти. Він закінчив Київський національний економічний університет і Кам`янець-Подільський аграрний університет. А досвід, він як м`язи – наросте.
Хоча і зараз пан Андрій уже робить свої висновки до функціоналу фірми: «Техніку намагаємось брати передових світових і перевірених практикою брендів. Вона доводить свою перевагу на полі. Плануємо продати два старих комбайни, а натомість придбати нові, сучасні».
Розповідаючи про поточні справи і перспективи, пан Андрій, як і сам Олександр Михайлович, висловили вдячність згуртованому колективу «Династії», людям, які вміють і хочуть працювати. Це і механізатори, водії, комбайнери, технічний персонал, тобто всі, хто віддає свої знання і вміння задля розвитку спільної справи.
Чимало гарних слів ми почули на адресу головного агронома «Династії» Анатолія Боднара.
«Крім високої фаховості, Анатолію Володимировичу притаманне почуття надвисокої відповідальності за ті процеси, які вимагає сучасна агрономія. Коли намічаються навіть якісь незначні затримки або відхилення від термінів, доз внесення засобів, він своєчасно піднімає питання, слідкує за технологіями догляду грунтів, рослин, правильності роботи агрегатів і багато чого іншого. Завдячуючи Анатолію Володимировичу і всьому колективу, ми і досягли тих успіхів, які зараз маємо», – каже Андрій.
Отакий він, Боршуляк молодший: попросили, щоб розповів про себе, так він зробив «комплімент» комусь. І тут напрошується продовження фрази у стилі української народної мудрості: «Який батько – такий син. Династія».

Віктор ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах