ОРДЕН ТАРАСА ШЕВЧЕНКА БУДЕ!

Цей матеріал я озаглавив так, бо вірю, що у нас, українців, все-таки є мудрість, і ми затвердимо найвищу державну нагороду – ОРДЕН ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.

Вже 8 років, починаючи з 2013, я працюю над тим, щоб спонукати нашу владу прийняти рішення про затвердження державної нагороди – ордена Тараса Шевченка. У 2014 році виповнювалось 200 років від дня народження Тараса Григоровича – видатного українського поета, Генія і Пророка нашої нації. Мріяв я, і не тільки я, про те, що буде ювілейна Шевченківська медаль «200 років Тарасу Шевченку». Тодішня влада готувалась до відзначення ювілейної дати. Було виготовлено зразки ювілейної медалі, і фірми чекали на проведення конкурсу на кращий зразок. Готувався і світ!

Але, але… Шанувальники поета на зустрічах мене запитують, чому так і не було затверджено таку відзнаку? Я не знаю, що і відповісти. Мені соромно, що вирішуючи питання Майдану, ми забули про батька Тараса. Боролись за владу і, мабуть, думати про ювілей Тараса було ніколи!!!
У 2019 році відзначали 205 річницю від дня народження Тараса Григоровича. Думалось, нарешті медаль буде. Сказали, що 205 років – це не кругла дата, а медалі встановлюють тільки до останніх. Якщо навіть це так, то невже ми не могли для Тараса Григоровича зробити виняток із цих правил. Невже він цього не заслужив?

Після моїх публікацій у ЗМІ я почав отримувати від багатьох шевченкознавців і просто звичайних небайдужих українців запитання: а чому медаль? Повинен бути орден Тараса Шевченка! Як сказав вже покійний поет Борис Олійник: «Тарас Шевченко не дав нам забути, що ми українці, і тому він геніальний». Краще не скажеш!

Скоро будемо відзначати вже 207 річницю від дня народження нашого батька Тараса, і я знову мрію про те, що нарешті у влади вистачить розуму та мудрості затвердити орден видатного українського генія.

У мене зберігається газета «Літературна Україна» за 24 жовтня 2013 року. В ній опубліковано матеріал «Ювілейна Шевченківська медаль», в якому говориться: «На засіданні президії Національної спілки письменників України було прийнято рішення. Є у нас державна нагорода Ярослава Мудрого. Є – княгині Ольги. Але той, хто став Батьком нації, хто навчив націю говорити українською мовою, – Тарас Шевченко є тільки на грошах. Ми звертаємося до Президента України, щоб ювілейну Шевченківську медаль запровадити до 200-річчя Кобзаря і нагородити нею всю еліту нації. І хочемо, щоб творчі спілки нас підтримали».

Пройшов час. І сьогодні, як казав Тарас Шевченко, ми, «правнуки погані», невже не можемо виправити помилку, яку допустили? Як правильно писали, що портрет Тараса є тільки на грошах. Але ж за гроші можна купити горілку, цигарки, наркотики, купити суддів, митників, прокурорів, чиновників, жінок легкої поведінки (як це роблять народні депутати) і, нарешті, купляють і продають дітей тощо. Тобто багато-багато поганого робиться грошима з портретом Тараса, у тому числі процвітає корупція – нажива одних за рахунок інших. Я ставлю питання: якби Тарас побачив ці гривні з його портретом, чи схвалив би це? Думаю, що ні. Сказав би: «Схаменіться. Будьте люде, бо лихо вам буде!».

Не можу не процитувати Віру Пухніченко, голову Чорнобильської організації, члена Спілки журналістів України, поетесу. Ось що вона написала у лютому 2019 року у зверненні до голови Київради: «На жаль, у нашій країні спаплюжено вже безліч святинь та скарбів народного шанування. То ж недопустимо, щоб ми не робили висновків та не берегли те святе, що в нас залишилось. Я не знаю жодної людини, яка б мала якісь заперечення проти справді народного поета Тараса Григоровича Шевченка. Тому цінна думка В.Портянка є досить вчасною та необхідною. Я більш ніж впевнена, що від вашої підтримки та сприяння цього діяння буде позитивний результат, і ви теж долучитесь до святої справи – затвердження медалі, а може навіть і ордена Тараса Шевченка. Я нічого не відкрию нового, коли скажу, що Шевченко тією чи іншою мірою живе у серці кожного справжнього патріота України. І це правда. Я знаю, що навіть найменші початківці, які пишуть вірші, черпають своє натхнення у Великого поета. Я присвятила Шевченку багато віршів і навіть не знаю чому? Це ніби на генетичному рівні, так захотіла і все».

Ось рішення Київської міської ради від 12.11.2019 №39/7612 «Про звернення депутатів Київської міської ради до Верховної Ради України про встановлення державної нагороди України – ордена Тараса Шевченка». Я також звернувся з цього питання до Голови Верхової Ради України Д.Разумкова і 14 лютого 2020 року отримав відповідь від голови комітету Верховної Ради України з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування А.Клочко: «До комітету надійшло звернення депутатів Київської міської ради про встановлення державної нагороди – ордена Тараса Шевченка. В подальшому зміст Вашої пропозиції, а також зазначеного вище рішення Київміськради, буде доведено до членів робочої групи на одному із її засідань з можливим напрацюванням відповідної законодавчої ініціативи». Рік скоро, а питання не вирішується – все опрацьовується!

Звернувся і до Президента України і отримав відповідь від заступника керівника Офісу Президента України Ю.Костюка: «Статтею 11 Закону України «Про державні нагороди України» вже встановлено державну нагороду, що пов’язана з іменем Тараса Шевченка, а саме – національну премію України імені Тараса Шевченка». Коротко, але не ясно! Мабуть цей чиновник не читав Положення про вказану премію, в якому визначено шість номінацій, які можуть претендувати на премію. А саме: поети, письменники, артисти, музиканти, художники, скульптори. І все… Це перевірено мною. Якось, гуляючи, я зайшов у Комітет по Шевченківській премії і запитав його голову: «А можу я як засновник семи музеїв Тараса Шевченка претендувати на премію?». Відповідь була проста: «Ні. Тому що немає такої номінації».

А чи можуть претендувати на Шевченківську премію українці, які працюють хліборобами, трактористами, комбайнерами, доярками (годують країну), ті, хто плавить метал і добуває вугілля, ті, хто лікує людей і вчить дітей, науковці і багато інших, відданих своїй справі? Відповідь така ж: «Ні, бо немає такої номінації». Називається – приїхали?! До речі і до відома: ця премія заснована ще в радянські часи, і нагороджували нею тих, хто сидів у президіях і аплодував та прославляв ту владу.

На мій погляд, орденом Тараса Шевченка сьогодні треба нагородити в першу чергу медичних працівників, які часто, жертвуючи своїм життям, рятують людей від страшної хвороби. Багатьох, на жаль, вже посмертно. Чому саме орденом? Це дає право нагородженим при виході на пенсію отримати пенсію за особливі заслуги перед Україною. А це добавка до звичайної пенсії. І гроші потрібні не сьогодні, а коли вони вийдуть на пенсію. Сказано в народі: «Спасибо на хлеб не намажешь и в карман не положешь». Але це буде надбавка до пенсії, і можна «на хліб щось намазати». Для тих лікарів, хто помер, треба в положенні про орден записати, що їхні рідні мають право протягом десяти років отримувати відповідну надбавку.

І останнє. Я особисто отримую таку пенсію як Заслужений працівник культури України. Мені присвоєно це почесне звання за створення музею Тараса Шевченка в Донецьку. Я нагороджений двома ювілейними медалями «200 років Тарасу Шевченку». Мені вручили їх у Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна і Чернігівському земляцтві за створення музеїв Т.Шевченка. Це не державні нагороди, а я їх називаю, народні!!! І я цим пишаюсь!

Вірю, що ми народ мудрий, і влада наша зрозуміє, що треба щось зробити і для звичайних людей. Не заперечую про те, що ті, хто отримає Шевченківську премію, хай будуть нагороджені й орденом Тараса Шевченка.

Вірю, сто раз вірю: ОРДЕН ТАРАСА ШЕВЧЕНКА БУДЕ! І до 207 річниці!

Володимир ПОРТЯНКО.

Поділитися в соціальних мережах