Обов’язок душі — трудитися

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

Ну, де ще зустрінеш таке сузір’я людей героїчної праці, мужніх захисників Вітчизни, рятівників-чорнобильців, майстрів із золотими руками та й взагалі цікавих особистостей зі складними й не менш дивовижними долями, як не в будинку «Надвечір’я»?

Нам би всім такої щирої, непідробної вдячності та уваги до виступів самодіяльних артистів, які навідуються сюди, до кожного слова відвідувачів цього дому, до теленовин, до всього, що відбувається навколо. І хоча добрій половині мешканців Довжоцького будинку-інтернату для людей похилого віку та інвалідів уже за вісімдесят, а дехто й дев’ятий десяток розміняв, та й не до багатьох з них приїжджають рідні, на зустрічах ці обличчя розквітають усмішками, а в очах загоряється живий блиск.

От і цього разу, як тільки відомий хор ветеранів «Вечірні зорі» (керівник Ольга Підгородецька) заспівав народної «Ой, під вишенькою та й під дубчиком», у мелодію вплелися голоси слухачів, а чоловік, що сидів поруч, почав хвацько відбивати ритм рукою.

– А тепер, дівчатка, — звертається до бабусь ведуча Катерина Ляпота, — для вас звучить…

І жіночки вмить збадьорюються, бо ж кожна пригадує роки, коли вона й насправді такою була…

Соліст Олександр Щур, виконуючи «Не сумуйте, старенькі, не треба…», тримається нібито спокійно. Ніхто не знає, що напередодні він цілу ніч не зімкнув очей — душили сльози спогадів: «Сині весни пройшли, промайнули, не помітили ви, не збагнули…».

А правду кажуть, що гарна пісня зупиняє час, особливо ж, якщо це пісні молодості. Тож коли забриніли «На долині туман», «Очі волошкові», хор перетворився на звідний: співали всі, в тому числі й персонал, і директор закладу Галина Желізник, якій музика зовсім не байдужа, бо ж колись музичну школу закінчила.

А яскравий сонячний день з павутинкою, що наче кружляла в танку, синім небом, ароматом стиглих яблук, як ніколи, відповідав чудовому настрою свята. І як би хотілося, щоб усі ми радували наше старше покоління не тільки в певні дати, а й повсякчас, як це роблять шановані депутати всіх рівнів, службовці райдержадміністрації, священнослужителі, зокрема місцевий отець Олексій, працівники РЦКМ «Розмай», колективи дитсадка №1, міської гімназії, Довжоцької та Підзамецької шкіл, а ще сім’я Васильянових та інші благодійники.

І не обов’язково прив’язувати свій візит до якоїсь дати — можна будь-якої пори завітати сюди, аби розрадити цих людей добрим словом, вислухати їх, взяти до уваги їхні поради (у них же неабиякий життєвий досвід!). Врешті-решт, всі ми діти спільних прабатьків, маємо спільне земне коріння, а головне — душу, багатствами котрої ділитися просто зобов’язані.

…До слова, сад будинку-інтернату з огляду на жовтень ще зовсім зелений, як символ вічної молодості, що не дає душам зачерствіти.

Лариса МАСЛОВА.

Додати коментар