Вірний ідеям, він завжди чесно дивився людям у вічі
До 100-річчя мудрого керівника, патріота, прекрасної людини
Один з видатних просвітителів, оратор, політик, письменник Вашингтон Букер відзначав: «Колиска особистого успіху в житті – це збереження дружби, довіри і поваги з боку найближчого вашого сусіда».
Жителям міста, особливо жителям будинку №5, що по вулиці Героїв Небесної Сотні, в тому числі й мені, пощастило мати у своєму житті прекрасного сусіда, чудову Людину, Друга та Порадника. До останнього подиху він не зрадив ні обрану партію, ні життєві принципи. Завдяки таким, як він і праці тисяч трударів, Кам’янець-Подільський став потужним промисловим, освітянським та культурним центром. Та нема куди правди діти: за 1944-1990 роки в нашому місті звели нові промислові підприємства, побудували по суті нову інженерну інфраструктуру міста, відкрили навчальні заклади, нові школи, дитячі садки тощо та, врешті-решт, розбудували цілі мікрорайони.
Глибока пошана та вдячність за все зроблене для Кам’янця-Подільського стали темою цього життєпису про Івана Федоровича ЗАДВОРНОГО – Людину з великої літери, педагога, ветерана Другої світової війни – учасника бойових дій, одного із багаторічних керівників міста, директора навчальних закладів, відмінника народної освіти України, який майже п’ятдесят років свого життя віддав розвитку нашого міста із населенням у 109 тисяч чоловік.
Іван Федорович Задворний народився 29 лютого 1924 року в містечку Купіль, Війтовецького району Проскурівського округу Подільської губернії, на даний час – село Купіль Хмельницького району, в селянській сім’ї. Українець. Освіта – вища.
Дитинство Івана проходило в трудовій селянській родині, де він був гарним помічником своїм батькам. Батько, Федір Костянтинович Задворний, працював у майстерні, мати, Матрона Ульянівна Задворна – у городній бригаді. Вони завжди сприяли своїм дітям в одержанні освіти.
З 1 вересня 1931 року юнак розпочинає навчання в 1 класі місцевої школи. У Купелі було три школи: середня, польська і єврейська. У 1938 році, після об’єднання цих шкіл в одну, у навчальному закладі було більше двох тисяч учнів. Учня восьмого класу Івана Задворного шкільні однолітки обрали секретарем комсомольської організації, яку він і очолював до закінчення десятого класу, до початку війни. А в старших класах його обирають ще й головою учнівського комітету школи.
З огляду на його активну громадську діяльність, початок війни загрожував сімнадцятирічному юнаку розстрілом, у кращому випадку вигнанням до Німеччини. За наполяганням керівництва району та батьків про евакуацію, 27 червня 1941 року Іван, взявши з собою копію атестату зрілості, довідку про евакуацію, відбуває до Дніпропетровська, Сталінграда, Ульяновська, а звідти – на Владивосток. У період евакуації в східних районах Іван Задворний працював на різних роботах і постійно намагався піти добровольцем на фронт, але через юні роки його не призивали до лав Червоної Армії. І тільки у Кіровському райвійськкоматі міста Новосибірськ, враховуючи середню освіту та знання, його залучили до оформлення документів із мобілізації. 13 серпня 1942 року Івана направили в Кемеровське піхотне училище.
З 4 квітня 1943 року Задворний І.Ф. проходить службу в 787 стрілецькому полку 222-ї Смоленської Червонопрапорної стрілецької дивізії 33 армії. Із наказу по 787 стрілецькому полку від 08.09.1943 р. № 027/н: «Червоноармієць Задворний Іван Федорович у наступальних боях з 28 серпня по 3 вересня 1943 року виніс з поля бою під сильним артилерійсько-мінометним вогнем противника 11 поранених бійців з їх особистою зброєю, попередньо надав їм медичну допомогу. 2 вересня Задворного було поранено, та не дивлячись на направлення в тил, керуючись високим почуттям військового обов’язку, відмовився покинути поле бою і залишився у строю». За цей подвиг Іван Федорович був нагороджений медаллю «За відвагу».
Радянські війська, просуваючись на захід, звільняли Білорусію від німецько-фашистських загарбників. У боях за визволення міста Шклов Задворний, виявляючи мужність і героїзм, знаходиться як завжди у перших рядах воїнів-визволителів. Наказом по 222-й стрілецькій Смоленській Червонопрапорній дивізії 33 армії, 3-го Білоруського фронту від 22.07.1944 р. старшину Задворного Івана Федоровича нагороджено медаллю «За бойові заслуги».
Не забарився наш воїн із ще одним черговим подвигом: «У наступальних боях з німецько-фашистськими загарбниками виявив зразки відваги та мужності. Задворний – учасник прориву оборони на річках Проня (автор – права притока річки Сожа), Дніпра, Березини. При взятті Шклова, першим увійшов у місто, і в боях з рушниці ПТР підбив 1 танк, його відділення знищило до 30 чоловік німецької піхоти.
При форсуванні річки Німан, коли противник перейшов у контрнаступ з танками, Задворний під ураганним вогнем ворога переправився на правий берег і з відділенням вступив у бій, при цьому було знищено особисто ним 3 німці, 2 взято у полон, у яких вилучено цінні документи».
Наказом по 222-й стрілецькій Смоленській Червонопрапорній дивізії 33 армії, 3-го Білоруського фронту від 06.08.1944 р. за цей подвиг старшину, командира відділення ПТР Задворного Івана Федоровича нагороджено орденом Слави ІІІ ступеня.
Бойовий шлях на Захід він пройшов через Смоленськ, Вітебськ, Вільнюс – до Варшави. Закінчив війну на Одері. Під Смоленськом отримав серйозну контузію, двічі був поранений, лежав із пораненнями у госпіталях, підліковувався і знову повертався у рідну частину.
За активну участь у бойових діях на фронтах Другої світової війни, за мужність, відвагу та героїзм Задворного Івана Федоровича було нагороджено, окрім вищезазначених, орденом «Вітчизняної війни» ІІ ступеня, бойовими медалями: «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» та багатьма ювілейними медалями.
Після закінчення війни Задворного І.Ф. направляють до Київського воєнного округу, в управління воєнного коменданта міста Києва, де з червня 1945 по лютий 1946 року він працює керуючим справами. Після демобілізації з Армії, він повертається додому і по серпень 1946 року обіймає посаду касира-контролера райощадкаси Волочиського району.
З серпня 1946-го по липень 1951-го Іван Федорович навчався в Ужгородському державному університеті. Під час навчання обирався членом парткому університету, секретарем факультетського бюро первинної організації, головним редактором вузівської газети, а за сумісництвом, з липня 1949-го по травень 1951-го, працював в секторі партобліку Ужгородського міськкому КП України.
Після закінчення вишу в 1951 році, був призначений директором Свалявської середньої школи №1. 15 серпня 1953 року Задворного І.Ф. переводять директором Ярмолинецької середньої школи №2 на Хмельниччину. У липні 1954 року його, як фронтовика, педагога, досвідченого керівника, переводять на посаду інструктора відділу шкіл та вузів Хмельницького обкому КП України. Будучи відповідальним за відділи шкіл міста Кам’янець-Подільського, Дунаєвецького, Новоушицького, Смотрицького районів, він значну увагу приділяв міським навчальним закладам. Саме в той час було заплановано початок будівництва нових шкіл у місті та покращення стану існуючих навчальних закладів. Він досить часто зустрічався з першим секретарем Кам’янець-Подільського міського комітету КПУ Хмельницької області Тонкочеєвим Григорієм Андрійовичем для вирішення наболілих питань міста та швидко входив у курс справи кожного навчального закладу…
У вересні 1959 року Івана Федоровича обирають ІІІ секретарем Кам’янець-Подільського міського комітету КПУ Хмельницької області, який відповідав за освіту та науку. У цей період в місті будувалися та вводилися в експлуатацію нові промислові підприємства. Стрімке зростання потужного промислового потенціалу призвело до збільшення чисельності населення, що вимагало забезпечення його школами, дитячими садками. З огляду на це, було відкрито середню школу-інтернат (1956 р.), завершено будівництво середньої школи №1 (1956 р.), № 13 (1961 р.), №10 (1962 р.) та інші. І постійно Іван Федорович опікувався розвитком шкільної інфраструктури. У березні 1960 року за відмінне виконання Закону про загальне обов’язкове навчання дітей і загальну середню освіту, за відмінне керівництво установами народної освіти Задворному І.Ф. присвоюють звання «Відмінник народної освіти».
Під час поділу обкомів партії на сільські та промислові, Задворного І.Ф. хотіли направити на підвищення в інше місце, але він не погодився. Тоді його направили редактором газети «Прапор Жовтня», поставивши перед ним конкретне завдання: «Газета повинна стати більш ефективною, революційною і об’єктивною. Висвітлення роботи промислових підприємств, трудових колективів, навчальних закладів повинно бути першочерговим!». З поставленим завданням, як редактор газети, Іван Федорович успішно впорався.
У лютому 1963 року його запросили до Києва на зустріч із керівником республіканського партдержконтролю. Задворному доручили створити таку організацію і в Кам’янці, головою якої він був до травня 1965 року. Структура, де працювало декілька інспекторів-професіоналів, займалася виявленням та запобіганням фактів корупції, хабарництва, привласнення державних коштів. Це – клопітка робота, треба було бути об’єктивним до кожної людини.
З травня 1965 року по вересень 1972 року Задворний І.Ф. працює секретарем міського комітету КПУ. Івану Федоровичу доручали виконувати питання, які б забезпечували розвиток та формування навчальних закладів нашого міста. І він з честю та гідністю з цим справився.
Станом на 1955 рік в місті були птахівничий і зоотехнічний інститути, які, по суті, відповідали стану факультетів. Було вирішено повернути сільськогосподарський інститут у місто. Іван Федорович неодноразово їздив у міністерства вищої освіти – до Москви і Києва. І таки Задворному І.Ф. разом з першим секретарем міськкому Тонкочеєвим Г.А. вдалось вирішити питання та повернути у місто сільськогосподарський інститут.
У 1957 році Задворний І.Ф. долучається до створення в Кам’янці-Подільському будівельного технікуму, який розмістили в госпіталі інвалідів війни, останній було переведено на територію міської лікарні. У 1961 році з Києва було переведено до міста технікум харчової промисловості.
У зв’язку з потужним розвитком промислового потенціалу, в місті не вистачало технічних кадрів, які б мали вищу освіту. Працівники відділу пропаганди й агітації міськкому під керівництвом Задворного І.Ф. багато їздили до Міністерств і зробили все, щоб поряд із педагогічним та сільськогосподарським інститутами працював і технічний вуз – загально-технічний факультет Київського автодорожнього інституту.
У 1965-1966 роках планувалось розмістити в Кам’янці-Подільському штаб ракетної дивізії. Керівництво міста не погоджувалось, зверталось до керівництва держави всіх рівнів. Івану Федоровичу прийшлось побувати у міністра оборони СРСР Малиновського Родіона Яковича.
Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 березня 1967 року було створене Кам’янець-Подільське військово-інженерне училище, згодом вище військово-інженерне командне училище імені маршала інженерних військ В.К.Харченка. 31 серпня 1967 року в Будинку офіцерів відбулось його урочисте відкриття з врученням полковнику В.І. Єрмакову прапора училища. 7 жовтня 1967 року курсанти першого курсу прийняли військову присягу.
Велика увага приділялася Іваном Федоровичем Задворним роботі Будинку культури, міському парку, для проведення масових заходів. Не забували і про збереження старовини. Грошей на ці заходи виділялось мало, тому підтримувати пам’ятки архітектури, історії та культури доводилося за кошти міського бюджету.
На той час у нашому місті і нормальної поліклініки не було. За планом мали збудувати приміщення на два поверхи. За наполяганням Тонкочеєва Г.А., Іван Федорович із завідувачем міськфінвідділу Марковським Павлом Павловичем вирішують питання про добудову ще двох поверхів за рахунок місцевого бюджету. Намічене таки зробили, але отримали партійні догани.
До речі, бруківку, яка зараз ще лежить на кам’янецьких вулицях, теж діставав Задворний. Його багаторічні ділові стосунки із керівником облплану Закарпаття Михайлом Зіневичем дали можливість місту одержати більше сотні вагонів бруківки із Мукачівського кар’єру. Мармур для улаштування інтер’єру будівлі міської ради – це теж заслуга Івана Федоровича.
Зробивши надзвичайно багато гарних справ для міста, Задворний І.Ф. не полишав надію повернутись на педагогічну роботу. Довго його не відпускали, однак прислухались до побажань, і з 1 вересня 1972 року по 1 вересня 1986 року він очолює Кам’янець-Подільську спецшколу-інтернат для слабозорих дітей, сьогодні Кам’янець-Подільська спеціальна школа Хмельницької обласної ради.
Постійно працюючи над підвищенням свого фахового рівня, Іван Федорович вболівав і за педагогів школи. За його наполегливої підтримки 11 вчителів навчального закладу отримали другу вищу освіту за спеціальністю «Вчитель-тифлопедагог». Іван Федорович здійснював постійний контроль за навчально-виховним процесом. Лише за 1973-1974 рр. він відвідав та проаналізував майже 400 уроків та інших шкільних заходів…
Під керівництвом Задворного І.Ф. в школі добудовано гуртожиток, обладнано їдальню на 120 місць, актовий зал, лазню, пральню, переобладнано котельню, гараж, заасфальтовано шкільне подвір’я. В столярній майстерні встановлено обладнання для організації праці учнів. За довголітню сумлінну працю від імені Президії Верховної Ради СРСР, рішенням виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів від 29 жовтня 1983 року Задворний І.Ф. нагороджений медаллю «Ветеран праці».
Після виходу на пенсію Іван Федорович з серпня 1987 року по вересень 2000 року працював вчителем української мови та літератури, вихователем Кам’янець-Подільської спецшколи-інтернату для слабозорих дітей. Загалом він пропрацював у колективі школи майже три десятки років. Така самовіддана праця Задворного Івана Федоровича не залишилася забутою. Колектив спецшколи постійно підтримував з ним добрі, дружні стосунки, неодноразово запрошуючи Івана Федоровича на загальношкільні заходи. Зустрічі трудового колективу школи з колишнім її директором були насичені цікавими спогадами, бесідами, обміном думками, важливими та корисними рекомендаціями, порадами, побажаннями видатного фахівця педагогічної справи.
Указом Президента України від 14 жовтня 1999 року на відзначення 55-ї річниці визволення України від фашистських загарбників за виявлені особисту мужність і відвагу Задворного Івана Федоровича нагороджено медаллю «Захиснику Вітчизни» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Майже півсторіччя свого трудового життя він віддав Кам’янцю-Подільському та заслужив глибоку повагу і пошану від жителів міста, людей, з якими він працював, які оточували його та для яких Іван Федорович робив завжди добро. До останнього подиху Іван Федорович цікавився життям міста, подіями, які тут відбувалися, а Кам’янчани були завжди вдячні йому за це. У 2014 році за багаторічну сумлінну працю, активну громадянську позицію та вагомий особистий внесок у розвиток міста Задворного Івана Федоровича нагороджено відзнакою міського голови «За заслуги перед міською громадою».
Особливо Іван Федорович з великою вдячністю цінував те, що керівництво міста пам’ята
є про таких ветеранів, як він, та відвідує їх. На самому почесному місці в своїй квартирі Задворний І.Ф. зберігав фото від 9 травня 2018 року, де він разом із Кам’янець-Подільським міським головою Сімашкевичем Михайлом Євстафійовичем.
Життєпис про Задворного Івана Федоровича був би неповним, якщо не згадати про його родину. Його взірцеве ставлення до батьків завжди було прикладом для оточуючих, його сім’ї. Він все своє життя пишався ними, виявляв глибоку повагу та піклування про своїх батьків, які народили та виростили четверо дітей – трьох синів: Володимира, Петра, Івана та доньку Тетяну.
Працюючи директором Свалявської середньої школи №1, Іван Федорович у перший же робочий день познайомився зі своєю колегою Зінаїдою. Запропонував їй: «Давай побудуємо своє сімейне життя». Освідчився їй 13 серпня, а 15-го вже були в ЗАГСі. Прожили вони з Зінаїдою Єгорівною разом більше 60-ти років, і жодного дня Іван Федорович не пожалкував, що дослухався до поклику власного серця. Впродовж усього подружнього життя Іван Федорович та Зінаїда Єгорівна безмежно любили та поважали один-одного, будучи в подружньому житті завжди щирими та відданими, добрими та лагідними.
Вони народили та виростили двох прекрасних синів – Костянтина і Олександра, якими дуже пишалися. Одержавши відповідну освіту, Костянтин, 1952 року народження, став військовим, підполковник, а Олександр, 1957 року народження, після Київського політехнічного інституту став інженером-радіотехніком, керівником підприємства в Дніпрі. На жаль, сини в 2022 році відійшли у вічність.
Дідусь Іван завжди любив своїх дітей, онуків та правнуків і віддавав їм тепло свого серця та значну частину життя, а вони, Задворні, в свою чергу відповідали взаємністю Івану Федоровичу, який не раз говорив: «Я задоволений своєю долею, дружиною, дітьми, онуками, правнуками.
Багатство сім’ї Задворних – це наші діти, внуки та правнуки. Маю четверо внуків – Андрія, Івана, Олексія, Сергія та внучку Іру, і троє правнуків – Антона, Олександра, Михайла та дві правнучки – Ольгу, Дарію. Дякую їм за продовження роду та бажаю їм щастя, здоров’я, спокою, успіхів у житті, благополуччя в усьому».
22 січня 2020 року невблаганна смерть вирвала з наших рядів Задворного Івана Федоровича. Все своє свідоме життя він жив і працював в ім’я рідного міста, України, жив своєю справою, якій віддав майже 60 років творчої, натхненної праці. Він жив життям своєї родини, своїх колег, друзів та сусідів. Так могла жити, думати і працювати тільки порядна, творча, добра та чесна Людина, якою і був Іван Федорович Задворний.
У своїх спогадах про Івана Федоровича його син, Костянтин Іванович, зазначав: «Я людина військова, звичний до всяких скрутних ситуацій і нелегких моментів. Однак не можу усвідомити до кінця, що нашого батька вже більше не буде поруч. Ми всі любили та пишались своїм батьком, дідусем, прадідусем, і більше ніколи не отримаємо від нього ласки та безмежної турботи, які він повсякчас проявляв до нас усіх…
Батько був суворим та вимогливим, чесним та порядним, безмежно відданим своїй справі служіння місту, народу, державі. Все це ми відчували і в нашій сім’ї. Одночасно Іван Федорович був і ніжним, лагідним, турботливим. Його науку, його життєвий приклад ми всі будемо пам’ятати вічно та слідувати йому. А по іншому в нашій родині не може бути, і в першу чергу, що стосується збереження пам’яті про наших предків, які відійшли у вічність. Ще з дитинства пам’ятаю, як батько кожен рік, хоча б один раз, збирав обов’язково усю сім’ю – дітей, онуків, а згодом і правнуків, і ми їхали до села Купіль на могили наших дідуся, бабусі та рідних. У цьому році ми теж обов’язково поїдемо на батьківщину батька, на жаль, вже без нього. Вся родина залишилась без Голови роду…».
Високо цінуючи надзвичайно великий вклад Задворного Івана Федоровича у розвиток та розбудову Кам’янця-Подільського, ми, трудовий колектив Кам’янець-Подільської спеціальної школи Хмельницької обласної ради, всі його друзі та колеги, сусіди, щиро віримо, що пам’ять про цю прекрасну Людину назавжди залишиться в пам’яті тих, кому він віддавав тепло свого серця.
Павло Павлович МАРКОВСЬКИЙ, Почесний ветеран України.
Автор:
admin
