Три десятиліття на пульсі часу
Пам’ять наша має дивовижну здатність у найпотаємніших схронах своїх зберігати через швидкоплин літ найзначиміші події, факти, деталі. Вони немовби виринають із бурхливої круговерті сьогодення, знову і знову переносять нас у ті давно відгомонілі роки.
Пригадую сонячний вересень року одна тисяча дев’ятсот сімдесят восьмого, свій приїзд у м.Кам’янець-Подільський, де мені належало очолити редакційний колектив тодішньої міськрайонної газети «Прапор Жовтня», яка згодом стане «Краєм Кам’янецьким» і з якою я крокуватиму по життю аж цілих три десятиліття. Неспокійних, буремно-тривожних, незабутніх. Які тільки грози не відшуміли над нашими газетярськими головами, які вітри-буревії не пронеслися, залишивши по собі відчутні сліди!..
Моєму «кадровому призначенню» на головредівську посаду в місто над Смотричем передували тривалі перемовини з відповідними службами, які займалися пресою в області, і мною, з’ясування причин та обставин тощо. Мені, відверто кажучи, не вельми хотілося переїжджати з Вінничини, чарівного, щедрого на добрих людей з відкритими щирими серцями, краю, де я працював в одній з найкращих обласних газет України і робив перші кроки у своїй літературній, творчій діяльності. Однак, врешті-решт, погодився. І не шкодую. Мабуть, так судилося долею.
Одне слово, першовересневе число міськрайонки підписав я, її новий редактор. І пішло-поїхало. У редакції тоді нараховувалося 24 працівники, виходила газета чотири рази на тиждень. Тексти набирали на лінотипі. Працювати доводилось і до 2-ої, 3-ої години ночі (якщо в країні відбувалися якісь значні події, очікували повідомлень РАТАУ і по телетайпу). Щоправда, чергували редактор і друкарка-телетайпіст, усіх інших відпускали по домівках. Було, звісно, нелегко. Та ми наполегливо, незважаючи на труднощі і перепони, робили свою справу. Моїми найактивнішими, найдієвішими помічниками були: заступник редактора, ветеран війни і журналістики Іван Ксенофонтович Романюк, відповідальний секретар Анатолій Йосипович Туровський, Василь Іванович Мельник, Михайло Юрійович Донськой, Андрій Степанович Герасимчук, наш безвідмовний, закоханий у свою справу фотокор Іван Іванович Свідер, а також Віктор Савович Кривошия, Євген Валерійович Семенюк, Борис Іванович Урода, Іван Петрович Прокоф’єв, Семен Данилович Слюсар. На превеликий жаль, більшість з них уже відійшла за рубікон.
Збігали дні, місяці, роки. Змінювалися часи, змінювала своє обличчя газета. Приходили нові люди, на шпальтах тепер уже «Краю Кам’янецького» з’являлися нові рубрики, нариси, репортажі і кореспонденції, у яких журналісти по-новому, з нових позицій розкривали актуальні теми сьогодення, аналізували здобутки і прорахунки. Та завжди, у різні, навіть найважчі, найскладніші часи, газета продовжувала відстоювати і захищати інтереси людей праці, тих, хто творив достаток, трудився задля відродження і подальшого зміцнення економіки України. У висвітлення цих справді найпріоритетніших проблем чимало зусиль доклали журналісти, що прийшли на зміну ветеранам – заступник головного редактора Василь Григорович Добровольський, Петро Степанович Поліщук, Василь Іванович Горбатюк, Віталій Петрович Бабляк (згодом – засновник і головний редактор газети «Подолянин»), Станіслав Іванович Стояновський, Віра Филимонівна Шпильова, Іван Васильович Покотило, Олександр Петрович Доложевський. Свій внесок у творення газети також внесли Віктор Едуардович Спігер, Пилип Мардарович Семенко, Василь Трохимович Мороз та інші.
Хотілося б сьогодні назвати також імені шановних ветеранів журналістики М.О. Слободяна, В.М. Радієвського, В.М. Липовецького, які в різні часи співпрацювали з редакцією, вважали себе повноправними членами колективу.
Ватро зазначити, що наполеглива, творча праця, постійний пошук газетярів сприяли тому, що часопис неодноразово виходив переможцем різних конкурсів, виборював призові місця. Про популярність газети красномовно засвідчує той факт, що усередині та наприкінці 80-их років її наклад склав 39 тисяч примірників!
Людська пам’ять здатна зберігати більш значимі події, факти, віхи життя. Вони з нами. Сьогодні, завтра, завжди. Вони у серцях наших. Нашій газеті виповнюється 90. Яка чудова вагома дата! Я згадую усі ті тридцять років своєї творчої праці у часописі з незвичайним хвилюванням і вдячністю тим, хто був поруч з нами, газетярами, підставляв своє надійне плече, коли це було так необхідно. Спасибі вам, шановні, за все. Хочу також щиро подякувати нашій колишній працівниці, нинішньому головному редактору «Краю» Надії Григорівні Єрменчук, її колегам за те, що зберегли газету в складний для неї час, що продовжують кращі традиції «Прапора Жовтня» і «Краю Кам’янецького», продовжують тримати руку на пульсі часу, нести людям слово правди, відстоювати їх інтереси у цьому бурхливому, неспокійному сьогоденні.
Живи довго, «Краю»!
Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ,
головний редактор газети 1978-2008 рр.
Автор:
admin
