Бережімо нашу землю
Ользі Миколаївні Даненчук – 82. Особисто я в це не вірю. Мабуть, в паспортному столі хтось допустив помилку. Бо ж насправді активності пані Ольги з Колодіївки вистачило б на багатьох.
Працьовита, життєрадісна, пройшла через такі труднощі, котрі нинішньому поколінню й не снилися: фашистська окупація, голод 1947 року, непросте колгоспне життя, втрати рідних на війні.
Та жага до пізнання нового, світлого, цікавого була всеперемагаючою: співала в ансамблі, грала з подругами у виставах на клубних вечорах, займалась громадськими справами – добросовісно й охоче.
А ще завжди любила читати. Хтось, може, й жаліється на брак часу, виправдовуючи власну байдужість до друкованого слова.
Отож, і газету «Край Кам’янецький» читає із задоволенням уже упродовж багатьох років. Удома має безцінний архів номерів ще «Прапора Жовтня». «Мені все цікаво», – зізнається. Звісно ж, у першу чергу – справи районні, зокрема, чим живуть новостворені громади, про перші кроки цих об’єднань і подальші перспективи. А ще хвилює тема розпайованої землі, подальша доля українського чорнозему.
І ця стурбованість Ольги Миколаївни невипадкова, бо ж уся родина від діда-прадіда трудилась в сільському господарстві: чоловік, син – трактористи, мама, бабуся – в полі. До речі, про її маму – передову ланкову бакотського колгоспу Настю Левченко, наша газета, яка тоді мала назву «Радянська Кам’янеччина», писала ще у далекому 1936 році.
А ще жінка – щаслива бабуся, бо ж є в неї четверо онуків, двійко правнуків. Тож майбутнім держави не може не перейматися. Хочеться передати своїм нащадкам усе найкраще, аби країна процвітала, щоби наступні покоління могли принести Батьківщині якомога більше користі.
З гордістю показує Ольга Миколаївна книжку про Бакотську долину, де колись вирувало життя завдяки трударям, серед котрих її родина, пам’ять про яку намагається зберегти наша героїня-передплатниця.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
