Коли найдієвіший спосіб боротьби – штрафи та ями

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

«Воно», а тільки так можна назвати людину в стані сильного алкогольного сп’яніння, не може пройти й двох метрів на своїх двох, тому, уподібнюючись тварині, лазить навколішки й б’є себе в груди, що це були лише бойових «сто грамів» і це точно востаннє. Їх охрещують «аватарами», «500-ми», «синяками» та «джедаями», фарбують у синій колір чи малюють на лобі клеймо, карають фізично та морально, прив’язують до дерева, садять у ями-витверезники, штрафують та знімають премії, навіть телефонують та пишуть їхнім рідним… Марно, бо перевиховуються лише одиниці, решта ж продовжують «заливати сливу», наражаючи на небезпеку не лише себе, але, на жаль, і побратимів по зброї. Такого бійця не поставиш на нічне чергування і точно не пустиш у бій, бо на нього надії мало, така людина не помітить небезпеки й не прикриє в разі потреби, а ось нашкодити точно зуміє.

«Аватари» на передовій – зло!

«Він поставив розтяжки й сів «квасити» з такими ж алконавтами, як сам. У нас таких вистачає. Захотів до вітру і… пішов по своїх же розтяжках. Вдома його поховали як героя АТО поруч із односельчанином, який дійсно загинув на завданні…»; «…самострілів у нас називають «селфіки». Хтось стріляється по п’яні, хтось — в м’які тканини, щоб закосити, хтось дійсно випадково, з дурощів, від недосипу і часто теж не на тверезу. Нерідко самі себе підривають гранатами, коли геройствують із чекою»; «дитина в сім’ї була не одна, інша приїжджала забрати брата — нормальна, адекватна. Рідня просила оформити як бойову втрату — офіцери категорично відмовилися. Тому що в цьому підрозділі вистачає справжніх «двохсотих». Поставити в один ряд з ними алкаша – рука не піднімається…»; «…під час одного з обстрілів наш медичний пункт було знищено, тож довелося шукати прихисток під недобудованим автомобільним мостом. Було це між Пісками й Первомайським на Донеччині. А по рації чули, як наші «герої», не в’яжучи лика, щось незрозуміле транслювали в ефір. Обстріл їхніх позицій був дуже потужним і, ви не повірите, ми всі стояли та… молилися Богові. Молилися за те, аби нікого з них не було поранено, адже нам довелося б витягувати їх із тієї вогняної круговерті. На щастя, все обійшлося, але хочу сказати, що «аватари» на передовій – зло!». Подібними історіями рясніють Інтернет-видання та соціальні мережі. І хоча й кажуть, що бруд із хати не виносять, але останнім часом про проблеми пияцтва в зоні АТО почали писати та говорити й провідні українські мас-медіа.

Ще рік тому головний військовий прокурор України Анатолій Матіос в ефірі «5 каналу» заявив, що число небойових втрат української армії в зоні АТО зросло в 50 разів. Щоправда, конкретних цифр так і не було озвучено, а причиною таких втрат, за словами військового прокурора, була не лише пиятика, проте факт залишається фактом — пияцтво стало серйозною проблемою для вітчизняного війська. Солдати, які несуть службу не в зоні бойових дій і ніде не задіяні, знаходять розраду в чарці, а на передовій горілкою знімають стрес та під її впливом чекають чергових обстрілів «Градів». Пиятика в авангарді й у тилу, особливо після так званого перемир’я, стала бичем наших військ, в котрому, якщо розібратися, досить важко знайти винних.

П’ють усі, питання як і скільки

Ось уже більше півроку минуло з того часу, як демобілізувався друг нашої сім’ї Сашко. Сказати, що людина не змінилася, було б неправдою, бо все ж таки навіть для колишнього строковика справжня війна, кровопролиття, постійне нервове напруження та втрата товаришів по службі є надважким випробуванням, котре не минає безслідно. Олександр уже не такий говіркий, став більш стриманим у вияві своїх емоцій і якщо раніше на спільних застіллях та дружніх посиденьках на нього завжди поширювався «сухий закон», то тепер табу на алкоголь вже не існує.

– Там п’ють усі, питання тільки в тому як і скільки, — пояснив нам таку різку поведінки Сашко. – П’ють, щоб зігрітися взимку в окопах, щоб не злетіти з котушок через постійні обстріли, хтось так топить свою тугу за рідними, а когось дістала дружина, яка вічно пиляє «чого ти туди попхався». Причин безліч, і люди тут, в тилу, не мають права нас судити, бо невідомо, що було б з ними, якби вони потрапили на схід. Я не захищаю «аватарів», але багатьох з них можна зрозуміти. Не всі буйні. Є такі, що проспляться день, а завтра кинуться прикривати твою спину. Знаю навіть таких, що вже прийшли алконавтами, але війна їх змінили й вони навпаки перестали пити. І чесно кажучи, коли стикаєшся з тим, що до тебе ставляться, як до гарматного м’яса, дають безглузді завдання ті, що навіть пороху не нюхали, важко тримати марку. Невже в цивільному житті немає проблеми з алкоголізмом та п’яницями? Паршивих овець можна знайти і тут.

Лист у редакцію

Коли штрафи, погрози, бойкоти, кулаки та витверезні ями не діють, в хід ідуть методи морально-психологічного впливу, коли описи п’яних походеньок «героїв-атовців» опиняються на столах їхніх рідних сільських рад та домівках родини. Когось це присоромлює й направляє на путь істинний, а комусь – як горохом об стіну. Ось і до нашої редакції нещодавно прийшов лист з однієї із військових частин, що дислокуються на Донеччині, де проходить службу житель одного із сіл Кам’янеччини гр.Р. (з етичних міркувань назву частини, ім’я та прізвище військовослужбовця, а також населений пункт ми не вказуємо, — авт.). Керівництво військової частини просить розмістити на шпальтах нашого часопису інформацію про неодноразові випадки пияцтва гр.Р. та порушення ним військової дисципліни.

«…перебував у нетверезому стані при виконанні обов’язків військової служби (зокрема, при несенні добового наряду), відмовлявся виконувати накази своїх вищестоящих командирів. Такі вчинки неприпустимі при проходженні військової служби в умовах особливого періоду, коли пильність та бездоганне виконання бойових завдань є запорукою встановлення миру в Україні…», — зазначається в листі до редакції.

Також до листа прикріплені висновки неодноразових оглядів гр.Р. черговим лікарем частини на наявність ознак алкогольного сп’яніння. Як зазначається в листі, проти кам’янчанина вжито дисциплінарні та виховні заходи, а також проведено службові розслідування, адже, за словами командира військової частини, «…поведінка військовослужбовця не вписується в загальноприйняту норму, коли цивільні люди мають бачити в ньому гаранта миру та захисника. Натомість його вчинки можуть підірвати рівень довіри до Збройних Сил України».

Також командир частини наголошує на тому, що штрафи, які накладаються на гр.Р. та інших недобросовісних військових, ведуть до того, що їхні родини залишаються майже без будь-якої фінансової підтримки.

Цілком зрозуміло, що такий лист – чи не остання спроба керівництва направити на шлях істинний свого підлеглого. Але виникає запитання, для чого ж тримати «невиправних» і хто й коли має запідозрити в мобілізованому або добровольцю «дружбу із зеленим змієм» й не допустити таку людину до військової служби. З цього приводу ми поспілкувалися з військовим комісаром Кам’янець-Подільського об’єднаного міського військового комісаріату Володимиром Возним. Підозри справдилися: однозначну відповідь на ці мало не риторичні запитання знайти досить важко.

–  Зробити висновок, чи буде людина пити в зоні АТО, отак зразу неможливо. Наші лікарі під час медкомісії можуть визначити лише ступінь придатності до військової служби. Якщо особа стоїть на обліку в нарколога, то її, звісно, не мобілізують, — розповідає Володимир Миколайович. – Звичайно, бувають випадки, коли люди приходять до нас напідпитку, таких відправляємо додому, щоб проспались і переносимо медогляд на наступний раз. Проте зловживати цим не варто, повірте, так не «відкосиш»…

Що ж стосується конкретного мобілізованого й листа, який надійшов нам з військової частини Донеччини, військовий комісар лише розвів руками, мовляв, шукати винних тут немає сенсу, адже якщо цей чоловік не стояв на обліку в нарколога і його пропустила медкомісія військового комісаріату, то справа — за керівництвом частини, куди потрапив боєць. Простіше кажучи, перевиховувати бійців мають на місці. У крайньому разі є військові лікувальні комісії, які списують небоєздатних «аватарів» додому або ж відправляють на лікування.

До слова, в Харківській області наприкінці літа 2015 року почала діяти найбільша в Україні гауптвахта. Основною частиною її «клієнтів» стали саме «аватари». За словами начальника Харківского зонального відділу військової служби правопорядку Олександра Леонченка, штафників ганяють плацом і змушують вчити армійський устав, протягом решти часу військовослужбовцям проводять антиалкогольну агітацію та читають лекції про здоровий спосіб життя.

Замість епілогу

Можна говорити, що військкомати мобілізують всіх підряд і переймаються лише виконанням планів, а не стійким запахом перегару від майбутнього військовослужбовця, проте є одне «але»… Як не прикро це визнавати, але винні в більшості ми самі. Наша армія – це зріз суспільства, по котрому видно усе – й плюси, й мінуси. Наразі є багато противників мобілізації, адже все-таки вона повинна бути добровільною, а армія – професійною. Краще один вмотивований фахівець-спеціаліст, ніж сто п’яних «аватарів». Проте до цього ми дійдемо лише тоді, коли з кандидатом у військовослужбовці будуть серйозно працювати наркологи та психологи; командири самі будуть взірцем поведінки, їхні задачі будуть чіткими й вони нестимуть за них відповідальність, коли будуть виконуватися соціальні гарантії, а в кожній частині буде своя служба психологічної підтримки.

Ну, а поки що будемо користуватися найдієвішим способом боротьби – штрафами та ямами-витверезниками.

Діна КУШНІР

Додати коментар