Геннадій Яцюк: “Лінію свою – на відродження української нації – тримаю й досі…”

Лютий 2014-го. Хлопці з 15-ї сотні чергують під Генпрокуратурою: потрібно виручати своїх – протистояння набирає обертів. Утім, Геннадій Яцюк і Павло Білоус навіть жартують: «Ось ми тут стоїмо, а в нас на двох – десятеро дітей…».

І це чистісінька правда, як і те, що за спинами добровольців були не лише їхні сім’ї, а й сотні тисяч, та що там – мільйони співвітчизників, які дуже сподівалися на перемогу справедливості.

До армії Геннадій пішов, не закінчивши індустріального (довчився пізніше): тоді, після ранньої смерті матері, хотілося випробувати себе чимось серйозним. І доля подарувала йому не один шанс. В «учебці» (на території Литви) готували фахівців з обслуговування БМД (бойова машина десантника). А в Азербайджані, де на межі розвалу Союзу розгорялися вкрай небезпечні міжетнічні конфлікти, навідник-оператор Геннадій Яцюк потрапляє до роти, командир якої був прототипом героя відомого фільму Федора Бондарчука «Дев’ята рота». За деякий час молодший сержант Яцюк дістає важке поранення правиці – руку врятували чудом.

  • А в зв’язку з цим, Геннадію, не було у Вас у 14-му відчуття, що своє відслужили? Тим більше, що кисть на сто відсотків не відновилася.
  • Навпаки. Було зовсім інше: там війна, а ми тут відсиджуємося…

…Після строкової, здавалося, що життя стабілізується: диплом захистив, одружився, став начальником караулу охорони в фірмі «Хорда». Щоправда, спробував себе ще в дечому, наприклад, був акваріумістом. Гроші платили невеликі, але ж те, що захоплює, підрахунку прибутків зазвичай не підлягає.

Та кінець 13-го й початок 14-го вносять тривожні корективи до мирного побуту та подальших професійних задумів. Отож, зібравши нехитрі пожитки, Геннадій їде на Майдан, де знаходяться немало його друзів-кам’янчан. У невеликій кімнаті на восьмому поверсі Будинку профспілок – до 30 чоловіків. Сплять на підлозі, поруч якісь обладунки – наколінники, налокотники, мотоциклетні шоломи, невідомо звідки узялися беркутівські щити… Павло Білоус і ще багато товаришів, з якими готовий долати будь-які перепони. Атмосфера справжнього братства.

  • Не варто плутати, – розмірковує сьогодні Геннадій Яцюк, – такі поняття, як «братва» і «братчики»: перше не має ніякого стосунку до чесної боротьби.

Панахида по Михайлові Жизневському ще більше укріпляє віру в доцільність перебування подолян у Києві тих днів. Посилено тренуються, виходять у нічні рейди, розуміючи, що попереду на них чекають непрості справи, що згодом і підтвердилося трагічними подіями.

Весна не призупинила бойового запалу: створена переважно з майданівців і прихильників «Правого сектора» команда активно нарощує сили на заняттях з «сапьорки», польової медицини, стрільби, рукопашного бою…

Квітень 2014-го. На зборах «Правого сектора» ухвалили негайно їхати на схід. Дружина Геннадія, дізнавшись про це, спочатку плакала, сварилася, але, врешті-решт, узялася збирати чоловікові необхідне.

Хлопці, що проходили вишкіл у Межигір’ї (сумнозвісному «гніздечку» екс-президента-втікача) просто рвалися в бій.

Буде все – Піски й Світлодарська дуга, дорога на Дебальцево й Авдіївка, нещадні ворожі обстріли, втрати побратимів і каторжна, але така необхідна робота з перфоратором і буром з прокладання в твердому сланцевому грунті окопів сполучення позицій.

Доводилося врегульовувати між бойовими відрядженнями й сімейні питання, та для Геннадія Яцюка найбільшим соромом було б «не вийти із зони власного комфорту». В інших же його турбує байдужість і «сліпота», завдяки якій псевдогероїзм і псевдоволонтерство вводять в оману людей.

Повернувшись до Кам’янця, Геннадій допомагає в формуванні роти охорони військкомату і під час чергових навчальних зборів приймає рішення з побратимами піти на контракт. Так він стає військовослужбовцем ЗСУ, 309-го окремого інженерного батальйону 48-ї бригади – головним сержантом саперного взводу.

З високого, дужого, загартованого, з козацьким чубом Геннадія можна писати портрет вояка із Січі. А йому й насправді близька славна історія українського козацтва, де статус визначався особистим внеском у долю народу: саме товариші по зброї могли призначити козака старшим, обрати ройовим, визнати сотником, де рядовий (і навпаки) міг звертатися до вищих чинів «друже».

Герой же нашого нарису не лише зовнішньо нагадує представників бойового козацтва, а й за типом мислення, устремліннями, вчинками може називатися нащадком тих, хто волю, рідну землю й коріння не зрадить ні за яких обставин.

– Так, я здобув певні знання і досвід, – відповідає Геннадій Яцюк на моє запитання, що змінилося в ньому за цей час, – навчився вирізняти замаскованого недруга. Звісно ж, до деякої міри фізично постарів, але лінію свою – відродження української нації –тримаю й досі.

Лариса МАСЛОВА.

Додати коментар