Нацгвардієць Василь Халупний: “Хотілося пройти чоловічі випробування”

Коли у військкоматі було «загублено» документи 18-літнього випускника сільськогосподарського технікуму, хлопцю довелося немало похвилюватися: а раптом через це його не візьмуть до війська.

Отож, цікавлюся у нацгвардійця, старшини спеціальної патрульної роти в/ч 3053 Василя ХАЛУПНОГО: «І все ж таки Ваша мрія здійснилася?».

– Гадаю, що так. Порахуйте, з 1996 року – в армії. Певне, так мало бути: дядько служив у внутрішніх військах, двоюрідний брат – у морфлоті. Ось і мені хотілося пройти чоловічі випробування.

– Строкова, зрозуміло, річ обов’язкова, та на той час, Василю, у Вас уже була мирна професія.

– Так, але ми з товаришем, одержавши дипломи агронома, були впевнені, що необхідно спочатку пожити в казармах, солдатського хліба спробувати…

– Ну, і який він на смак?

– Звісно, непростий. Як у юнацькі роки не шукав у себе «плоскостопості» чи інших поважних причин, аби уникнути призову, так і досі вважаю військовий колектив другою сім’єю, без якої себе не уявляю.

• Тобто з побратимами – і у вогонь, і у воду…
• Якщо потрібно, так. Самі розумієте, що і те, й друге маємо наразі на Донбасі, на превеликий жаль. Подробиць розповідати не буду: ні до чого цивільним травмувати психіку. Та слава Богу, над нашим підрозділом ніби хто сорочку тримає…
• Що ж, Василю, до розкриття військових таємниць не підштовхуватиму, але не можу не запитати, чим відрізняється кадровий боєць від того, хто випадково потрапив до лав захисників?
• Не знаю, як і відповісти. За цим криється багато чого… Служив у нас недовго молодий контрактник – дуже здібний до військової науки, талановитий спортсмен, міг би значних успіхів досягти, та покликали його «за бугор», пообіцяли гарні гроші – і все…
• Чого ж йому, на Вашу думку, не вистачило?
• Швидше за все, справжньої любові до своєї землі. Якщо ж озвучити це більш пафосно, кожному потрібен стержень, котрий назвали б патріотизмом.
• Нині усім миром «пишемо» нову історію нової держави.
• Згоден, хоча шкільного предмета «історія» не поважав. Це відбувалося на межі розвалу Союзу, а все одно примушували зубрити постанови партійних з’їздів – нудьга зелена, сенсу в цьому не бачив. А от історичі романи люблю, читаю, коли випадає нагода.
• А ще чому надаєте перевагу в години дозвілля?
• Обожнюю риболовлю, із задоволенням зустрічаюся з друзями…
• Яких, мабуть, небагато?
• Тут Ви не вгадали. Всупереч думці, що їх може бути один-два… Стараюся завжди допомагати по можливості, мене також виручають. Коли ставишся до оточуючих з розумінням, тебе теж чують.
• А що Вам, Василю, не подобається в людях?
• Недоброзичливість. Зневага до старших. Бажання перекласти на чужі плечі свій вантаж. Хочеться, щб наше суспільство змінювалося на краще…
• Для цього потрібні…
• Стабільність. Мир. Взаємоповага. Кожний з нас має відчувати відповідальність за майбутнє. Бо хто, крім нас, його збудує?
• Просто й справедливо. У Вас завтра вихідний. Як проведете?
• По-весняному. Дерева чиститиму в саду.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах