Кам’янець-Подільський відвідав народний артист України Степан Гіга з новою концертною програмою “Дорога до храму””

Автор: | Опубліковано Культура Немає коментарів

Його завжди очікують переповнені зали відданих поціновувачів художнього слова, шанувальники української пісні. Його зустрічають бурхливими оваціями, аби послухати улюблені композиції, підняти настрій та відмежуватися від сірої метушні буденного життя. Так сталося й минулого тижня у Кам’янці-Подільському, під час презентації народним артистом України Степаном ГІГОЮ своєї концертної програми «Дорога до храму».

Послухати автора двох «Золотих дисків» зібралося чимало люду. Усі місця актового залу коледжу ПДАТУ були заповнені. Глядачі бурхливими оваціями супроводжували кожен виступ артиста, а також його сина, юного співака Степана Гіги-молодшого.

Після більш ніж двогодинного концерту нам вдалося поспілкуватися з популярним артистом та поставити йому кілька запитань.

– Степане Петровичу, чим причаровуєте та не втрачаєте велику когорту прихильників? У чому черпаєте сили для створення таких глибоких пісень?

– Мене надихає глядач. Намагаюся своєю творчістю проникнути у глиб душі слухацької і там залишити слід. Я не можу писати ні про що. Намагаюся, щоб у кожному творі була своя маленька історія, яка б стосувалася когось із тих, хто сидить у залі. Вочевидь, це вдається, оскільки люд тягнеться на мої концерти. Я сповна віддаюся кожній мелодії, живу нею, переживаю… По-іншому не можу. Потрібно не себе любити на сцені, а тих, хто приходить на концерт. Казав колись мій батько: «Якщо не можеш людям допомогти, то краще не заважай, а якщо можеш і хочеш, то старайся понад міру». Стараюся і дякую Богу за даний мені талант.

Ваші діти Квітослава та Степан продовжують справу батька-співака й захоплюються співом, музикою. Пісні їм пишете?

— Ні. Син сам пише пісні. Звичайно, можу щось підказати, але ніколи не нав’язую. Я розумію, що у кожного вже своє життя. У них зовсім інший напрямок, стиль, свій глядач. Вони мають по дві вищі освіти. Переконаний сам і діти мої теж, що над собою потрібно все життя працювати. Є такий вислів: «Я знаю, що я нічого не знаю».

– А дружина, пані Галина, долучається до участі в концертах?

– Ні, хоча теж має вищу музичну освіту. Вона бандуристка. У сім’ї вирішили, що вона буде мамою, а я – артистом. У нашій родині, як у тому анекдоті: мав батько трьох синів: один нормальний, а два – футболісти. Так і у нас (сміється). Було б дивно, якби, наприклад, діти обрали якусь іншу професію. Хоча Степан прагнув бути нейрохірургом. Та потім сказав: «Ні, тату, якщо я зроблю помилку як лікар-хірург, це назад не можна повернути. Це фатальна біда. Ну, а коли на сцені сфальшивлю трошки, то мені люди пробачать».

– Зі свого творчого доробку, яка пісня для Вас найдорожча?

– Однозначно, що «Яворина». Цю пісню слухають стоячи, як це продемонстрували й кам’янчани. Вона присвячена світлій пам’яті Назарія Яремчука та усім талантам, усім вірним синам України, яких немає в живих. Хоча для мене всі мої пісні дорогі, рідні. Вони як мої діти, я їх пишу, люблю. Коли б пісню не любив, я б її не співав.

Ви є автором більшості своїх пісень, причому практично кожна з них перегукується з Вашим життям. Однак у Вашому репертуарі чимало творів інших поетів-піснярів. Зокрема, нашого земляка – уродженця Ярмолинеччини.

– Так, найбільше у своїй концертній програмі співаю пісень, які написав разом із Анатолієм Фіглюком. Зараз він працює в національному палаці «Україна». На жаль, ми ще не дійшли до того, щоб поет сидів у своєму кабінеті і його праця оплачувалася. Однак вважаю, що творчі люди повинні отримувати винагороду за свою творчість.

Я поклав на музику вірші Анатолія й так народилися пісні «А любов», «Вулиця Наталі», «Сон», «Любов стороною йде», «Дружині», «Достигає вишня», «Замріяний дивак», «Я поклав своє кохання на вівтар». Є також пісні на вірші Вадима Крищенка, Андрія Демиденка, Степана Галябарди.

Звання народного, два «Золотих диски». До речі, для визначення диску «Золотим» у нашій країні потрібно мати 50 тисяч примірників проданих дисків. Саме альбом «Вулиця Наталі» став рекордним і доленосним – кількість проданих дисків перевищила мільйон! Здавалося, можна розслабитись.

– Я не шукаю ні дисків, ні орденів. А просто звик працювати. Хочу, щоб людям було цікаво й вони прийшли на концерт. Якщо я кілька років поспіль буду їм давати одне й те ж, зал суттєво порідшає. А так я щоразу пропоную щось новеньке – і зали повні. Дехто каже, що зараз у країні війна й не до концертів. З цим я не погоджуюся. Потрібно піднімати патріотичний дух, а не накриватися чорним простирадлом. І буду все від мене залежне робити, щоб популяризувати українську пісню. Я дякую нині тим хлопцям, які захищають рідну Україну, завжди радий їх бачити на концертах. Готовий все для того робити, аби люди, які сидять в залі об’єдналися та разом вигукували «Слава Україні!».

– У переддень Новорічно-Різдвяних свят що хотіли б побажати кам’янчанам?

– Перш за все, хочу сказати, що я вас усіх люблю. Вітаю з наступаючим Новим роком. І нехай Господь усім нам дарує мир в Україні, нехай святий Миколай принесе кожному під подушечку цукерку. І щоб ми у ніч перед Миколаєм, Новорічну ніч відчули себе дітьми. Немає значення, що отримаємо під подушкою, однак якщо це зроблено від душі, то такий подарунок буде найкращим. Усім бажаю Божої благодаті, Божої ласки. Нехай Господь оберігає вас та ваші родини. Я вас люблю і буду завжди з вами.

                                                                                                                                                                                                                                                Надія ЄРМЕНЧУК.

Додати коментар