СПРАВЖНЯ ЦІННІСТЬ ВИМІРЮЄТЬСЯ ДОБРИМИ СПРАВАМИ (ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ КЕРІВНИКА, КОЛЕГИ, ДРУГА)

Справжня цінність людини вимірюється в тих речах, до яких вона прагне, над якими вона працює все своє життя. Таким ми знали та пам’ятаємо нашого директора заводу легких металоконструкцій, колегу, друга Генріха Олександровича ГАЛИЦЬКОГО, справжня цінність якого була підтверджена його добрими справами, великими професійними здобутками в ім’я своєї держави, любов’ю та турботою про сім’ю, його повсякчасною здатністю підставити плече друга.

У день його 90-річного ювілею ми, його колеги, висловлюємо тверду впевненість, що добру, вічну пам’ять про цю чудову Людину збережуть його вдячні нащадки, друзі, колеги та люди, які його знали.

Генріх Олександрович Галицький народився 6 червня 1932 року у місті Кіровоград, у сім’ї робітників.

Батьки жили скромно, трудились на виробництві та ростили дітей. У 1939 році сім’я переїжджає на постійне місце проживання до Житомира, де Генріх пішов у перший клас.

З початком Другої світової війни навчання Генріха було перерване. Батька призвали до лав Червоної армії, на фронт. Мати з малолітніми синами постійно переживала, бо ж сім’я червоноармійця, та через можливе вивезення Генріха до Німеччини поневірялась, бідувала. Однак вижили та вистояли.

Повоєнне життя було теж нелегким. Після війни батько повернувся додому та працював над відновленням народного господарства. А Генріх з вересня 1944 року продовжив навчання в школі. Разом з братами він був гарним помічником у родині. Бо з раннього дитинства діти, беручи приклад з батьків, не боялися праці, а ще займалися суспільно корисними справами.

Після закінчення в 1952 році середньої школи, він разом з батьком працював на заводі. У листопаді 1953 року Генріха Олександровича призвали до лав Радянської Армії. Службу довелося нести на Балтійському флоті, у місті Калінінград. Генріх ріс сильним, фізично розвинутим, захоплювався спортом, мав чудовий зір і пам’ять. Враховуючи його знання та інтелектуальні якості, командування призначає молодого бійця оглядовим військового корабля, на якому Генріх Олександрович проходив службу.

Демобілізувавшись, у 1956 році Галицький Г.О. вступає до Калінінградського вечірнього суднобудівельного технікуму. Навчаючись, Генріх Олександрович водночас працює в Калінінградському порту судовим механіком. У 1960 році він закінчує технікум і отримує кваліфікацію техніка-судномеханіка.

Влітку, цього ж року, Генріх Галицький повертається до Житомира, до рідної домівки. Молодого, перспективного фахівця запрошують на роботу до Житомирського заводу металоконструкцій. Подолавши шлях від рядового інженера-механіка до керівника підприємства, Галицький Г.О. пройшов сувору, але потужну школу виробництва металоконструкцій для будівельної галузі країни. Куди б його не направляли, він творчо та самовіддано працював на благо своєї рідної Батьківщини.

Розуміючи, що набуття практичного досвіду потребує більш глибоких теоретичних знань, Генріх Галицький у вересні 1962 року (без відриву від виробництва) вступає до Київського політехнічного інституту та проходить навчання за спеціальністю «Ттехнологія машинобудування, металорізальні верстати і інструменти», здобувши кваліфікацію інженера-механіка.

У 1970 році Галицький Г.О. працює інструктором промислового відділу Житомирського міського комітету компартії України. З 1972 року по 1975 рік він очолює Житомирський завод металоконструкцій. У 1975 році його направляють до Армянська, в Крим, де він працює у будівельно-монтажному управлінні із узгодження технологічних процесів монтажу новітніх металоконструкцій.

1976 рік. Кам’янець-Подільський набував потужного розвитку. Урядом держави прийнято рішення про будівництво в місті нового підприємства – заводу металоконструкцій. На початку 1977 року створюється дирекція будівництва заводу, яку очолив висококваліфікований професіонал будівельної галузі Віталій Васильович Бокітько. А у вересні 1978 року до дирекції на посаду головного інженера переводять Генріха Галицького. Досвід, отриманий на великому промисловому підприємстві, він використав на новій роботі. У 1980 році з огляду на бурхливий розвиток в державі будівельної галузі із застосуванням новітніх технологій використання при будівництві легких металоконструкцій, змінюється профіль і назва майбутнього заводу – Кам’янець-Подільський завод легких металоконструкцій, нині товариство з обмеженою відповідальністю «Модуль – Україна». До 1981 року було збудовано каркас виробничого корпусу несучих металоконструкцій, частина побутового корпусу, приміщення бази обладнання, інженерно-технічні споруди і мережі, залізничний комплекс із під’їзними шляхами до місцевої залізничної станції тощо.

У 1982 році, в зв’язку з переводом Бокітька В.В. директором Житомирського заводу металоконструкцій, Галицького Г.О. запрошують очолити Кам’янець-Подільський завод легких металоконструкцій. Будівництво такого потужного та важливого підприємства для держави постійно було на контролі у керівних органів, що викликало велику відповідальність колективу і в першу чергу директора заводу. А міністр монтажних і спеціальних будівельних робіт Української РСР Олександр Рудольфович Штундель та його заступник Олександр Михайлович Симиренко опікувались ходом будівництва та надавали дирекції всебічну допомогу та підтримку.

У 1982-1987 роках під керівництвом Галицького на заводі було введено в експлуатацію виробничий корпус несучих металоконструкцій потужністю 250 тисяч тонн в рік. Збудовано і введено в експлуатацію: корпус прокату металевого оцинкованого профільованого листа; житлові будинки по вул. Васильєва, 3, вул. Миколи Гордійчука, 9. Розпочато будівництво каркасу другої черги заводу з випуску тришарових панелей на лініях СКМЗ та німецької фірми «Хйош»; складських приміщень хімічних реактивів, цеху фарбування листового металопрокату під обладнання італійської фірми «Фата», адміністративно-інженерного корпусу, заводської їдальні, клубу з актовою залою.

У квітні 1988 року, за рішенням керівних органів міста та області, за погодженням між керівниками підприємств, автора цього життєпису переведено до Кам’янець-Подільського заводу легких металоконструкцій заступником директора з капітального будівництва. Одразу відзначу, що робота з Генріхом Олександровичем приносила задоволення. Про нього можна говорити тільки хороше. Це був прекрасний колега і друг. Висококласний організатор, керівник і професіонал будівельної галузі, він володів значним рівнем людської комунікабельності. Генріх Олександрович повсякчас знаходив потрібні, вагомі слова для підлеглих та оточуючих його людей. Користувався високим і заслуженим авторитетом. Йому була притаманна висока вимогливість до себе та підлеглих.

Опікуючись загальними питаннями діяльності заводу, керуючись принципами взаємодовіри та взаєморозуміння, Галицький Г.О. підтримував своїх заступників (головний інженер заводу Микола Федорович Дзізінський; заступник з капітального будівництва Павло Павлович Марковський; заступник з комерційних питань Юрій Миколайович Малиш) та довіряв їм. Ми, добре розуміючи покладені на нас обов’язки та відповідальність, працювали на випередження у виконанні планових завдань та заходів життєдіяльності заводу. Завдяки своїм рисам характеру дипломата Генріх Олександрович знаходив спільну мову і з працівниками заводу, і з керівництвом підприємств-партнерів з виробничої діяльності, і з керівництвом міста, області, міністерств та відомств.

У 1988-1991 роках, при виконані колективом заводу планових завдань з випуску товарної продукції, було збудовано та введено в експлуатацію:

• заводські об’єкти соцкультпобуту: побутові приміщення, заводську їдальню, сауну для робітників заводу, клуб з актовою залою, адміністративно-інженерний корпус;
• виробничі об’єкти: виробничий корпус другої черги заводу з випуску на лініях СКМЗ та німецької фірми «Хйош» 1360 тисяч квадратних метрів в рік тришарових панелей для будівельної індустрії; цех фарбування листового металопрокату з обладнанням італійської фірми «Фата»; складські приміщення хімічних реактивів;
• 2 житлових будинки (268 квартир), за адресами: вул. Васильєва, 1; вул. Миколи Гордійчука, 11, в яких мешкають майже 950 чоловік;
• дитячий садок № 9 на 330 місць з басейном по вул. Миколи Гордійчука, 7;
• проведено реконструкцію проїзної частини автодороги довжиною 868 метрів на ділянці автошляху «Васьковичі – Порубне», що зробило більш безпечним автомобільний рух та привабливим в’їзд в наше місто.

При цьому слід відзначити, що ще до 1990 року про завод знали і за кордоном. А у червні 1990 року заводчани приймали делегації з США та Фінляндії, метою яких було вивчення досвіду роботи такого потужного підприємства.

У червні 1992 року, не дивлячись на значні успіхи заводу у виробництві товарної продукції, стрімкому зростанні та розвитку шляхом капітального будівництва, здобуті під керівництвом Галицького Г.О., він за станом здоров’я полишає цю посаду. Враховуючи потужний потенціал досвіду Генріха Олександровича, керівництво Мінмонтажспецбуду України призначає його заступником директора із зовнішньоекономічних зв’язків.

Майже 40 років трудової діяльності, куди б його не направляли і на яких би посадах Генріх Галицький не працював, він з високим професіоналізмом, самовідданістю будівельній справі виконував поставлені завдання. 15 років він віддав Кам’янець-Подільському заводу легких металоконструкцій.

Тож не дивно, що за такий підхід до праці, професіоналізм він отримав чимало нагород. Серед яких – бронзова медаль Виставки досягнень народного господарства СРСР (1969 р.), медаль «Ветеран праці» тощо.

Життєпис Генріха Олександровича був би не повним, якщо не згадати про його родину. Поважне, синівське ставлення до батьків: Олександра Мечиславовича та Лідії Іванівни завжди було прикладом для оточуючих, його сім’ї. Генріх Олександрович все своє життя пишався ними та наслідував їх у всьому. Він також виявляв глибоку повагу та піклування про своїх братів Олександра (1937 р.н.) та Анатолія (1941 р.н.).

Безумовно, як у кожної земної людини, у Галицького Г.О. були складнощі в особистому житті. Він виростив двох синів і двох доньок: Олександра (1956 р.н.), Аллу (1966 р.н.), Олену (1979 р.н.) та Юрія (1983 р.н.). Їм він віддавав тепло батьківського серця та значну частку свого життя. У жовтні 1980 року Генріх Олександрович одружується з Валентиною Калістратівною. Разом вони виростили доньку Олену, мати якої у 1979 році померла після пологів, і сина Юрія. Генріх Олександрович завжди високо цінував свою дружину як Людину, Матір їхніх дітей та як Друга. Із нею він міг поділитися найпотаємнішим. Разом ділили і горе, і радість, виховували своїх дітей.

11 травня 1994 року невблаганна смерть вирвала з наших рядів Галицького Генріха Олександровича, який все своє свідоме життя жив і працював в ім’я рідного міста, колективу, сім’ї. Він жив життям своєї родини, своїх колег та друзів.

У спогадах про Галицького Г.О. колишній заступник начальника відділу комплектації Віктор Анатолійович Стасюк писав: «Ця славна людина гідно ввійшла в історію. Він прожив непростий життєвий шлях, і це сформувало його не лише як порядну людину, надійного товариша, висококваліфікованого спеціаліста, а й умілого організатора. Генріх Олександрович був незмінним носієм доброти, благородства, світлою душею, чуйним чоловіком і добродушним батьком. Одночасно був душею товариства, любив заспівати пісню, а також полюбляв рибальство та мисливство, та в усьому мав міру».

…Минають роки. З’явилась незалежна держава, а з нею – і скрутні часи переходу на ринкові умови. Не оминули вони і наше підприємство, яке творив і 15 років очолював Генріх Галицький. Виробництво почало занепадати. Підприємство ледь не збанкрутіло, але вижили й стали поступово підніматись вгору.

У цьому можна переконатись, побувавши в ТОВ «Модуль – Україна». Керівництво товариства з обмеженою відповідальністю, директор Ігор Олександрович Титов зберегли колектив, професійні і досвідчені інженерно-технічні кадри, робочі місця для жителів Кам’янця-Подільського. Придбали нову техніку, високопродуктивне обладнання, залучили інвестора. Підприємство живе, розвивається. Тож будуть нові звершення, нові перемоги. І головне – надбання й досвід Галицького Генріха Олександровича не в забутті.

У пам’яті жителів Кам’янця-Подільського він назавжди залишився неперевершеним життєлюбом, людиною, яка випромінювала потужну енергію, що передавалась оточуючим, позитивно впливала на них та застерігала від необдуманих вчинків. Йому завжди і до всього було діло. Його небайдужість до проблем людей, до того, що оточувало його за життя, вражала своєю відвертістю, чесністю, та професійним підходом. У день 90-річчя від дня народження Генріха Олександровича Галицького, високо цінуючи його, ми, його друзі та колеги, щиро віримо, що пам’ять про цю прекрасну Людину назавжди залишиться в тих, для кого він жив, для кого натхненно працював і кому він віддавав тепло свого серця.

Павло МАРКОВСЬКИЙ, заступник директора з капітального будівництва (1988-1991 рр.) Кам’янець-Подільського заводу легких металоконструкцій, Почесний ветеран України.