україно-російська війна
ПАМ’ЯТАЙТЕ, Я ВАС ДУЖЕ ЛЮБЛЮ
До повномасштабної війни Олександр СЕМЕНЮК служив у Хмельницькій Державній прикордонній академії. У 2020 році брав участь в ООС на Донеччині. Вже на початку березня цього року мала б відбутися ротація, однак повномасштабне вторгнення російського агресора внесло свої корективи. Тож 35-річний уродженець Жванця вступив до полку Азов і з перших
АЛЕ МИ ВСЕ ОДНО ВИСТОЇМО
Тривожна тиша панує у сквері Героїв – за півгодини тут розпочнеться панахида по загиблому на війні Івану ОСТАПОВУ. А поки що до одного з фотопортретів підходить жінка в траурному вбранні – не так давно її син поповнив небесне військо. Повз проходить бабуся з двома внучатами. Вона також знає про
ВИЙШОВ ФІЛЬМ “ОДНОГО РАЗУ В МАРІУПОЛІ”, ПЕРШОГО ІЗ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ЦИКЛУ “УКРАЇНА’22: ЩОДЕННИКИ ВІЙНИ”
Відбулась онлайн-прем’єра документальному фільму “Одного разу в Маріуполі”, в якому розповідається історія Макса Грабовського, журналіста, волонтера та ведучого телеканалів “ДОНБАС-24” та “СІГМА”, його життя до та після окупації росіянами Маріуполя, роботу волонтерського штабу “ХАЛАБУДА”, евакуацію на українські території та роботу телебачення Донбасу в Кам’янці-Подільському. https://youtu.be/RnPCp4VCark “Одного разу в Маріуполі”
ВОЇН З АНГЕЛЬСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ І ГАРЯЧИМ СЕРЦЕМ ПАТРІОТА
«Трошки (або, можливо, сильно) забіжу наперед: Після перемоги, перші декілька років, будь-яку критику влади (у тому числі ту, що тягнеться з «довоєнного» часу) можна буде «вбивати» аргументом типу «ВОНИ НЕ ЗА ЦЕ ВМИРАЛИ». І це буде дуже зручним, залізним поясненням будь-чого, бо загиблі вже ніколи не скажуть, заради чого
НЕ ОБИРАВ, ДЕ ЛЕГШЕ
Кам’янеччина знову з важкими втратами – 22 жовтня під Бахмутом (в районі населеного пункту Роздолівка), що на Донеччині, загинув уродженець села Боришківці Сергій Іванович ОЛІЙНИК. Командир відділення, штаб-сержант Сергій Олійник під час ворожого артилерійського обстрілу отримав травму, несумісну з життям. Непоправне горе постукало в домівки рідних Героя, друзів і
ОБІЙНЯЛИ АНГЕЛИ КРИЛЬМИ
Уже вкотре важка втрата для Кам’янеччини – на сході, в жорсткому полум’ї війни загинув бойовий медик Олексій КРИВІЦЬКИЙ. 31 березня (народився на Теплого Олекси) мужньому воїну виповнився 31 рік. Не встиг і сім’ї власної завести. З початком повномасштабної навали ерефії не чекав запрошення – добровільно вирушив на захист Батьківщини.
ДО ОСТАННЬОГО ПОДИХУ ПОЧУВАВСЯ ПЕРЕМОЖЦЕМ
Доля Олега ГОРНОГО складалася так, як і в багатьох його однолітків з Оринина: школа, Балинське профтехучилище, де здобув професію водія, а згодом і строкова, де оволодів спеціальністю стрільця. Мирне життя не віщувало якихось особливих складнощів. Одружився, народився синочок, якого нарекли Максимом. Таксував, удосконалювався у своїй справі. Щоправда, якось після
НАЙКРАЩІ З КРАЩИХ ПАДАЮТЬ ВІД КУЛЬ
Було в мами три сини, та днями не стало наймолодшого – ворог убив Вадима ВЕРЕЦУНА, котрому назавжди буде двадцять п’ять. У хлопця була дуже мирна професія – кравець-закрійник. Міг би дивувати світ незвичайними моделями, зодягати ровесників у зручний, красивий одяг, та сталося так, що треба було йти боронити Батьківщину
ЗАВЖДИ ПЕРШІ
На прапорі однієї з відомих бригад написано: «Завжди перші». Це про тих, хто боронить нині нашу Вітчизну від загарбників, і зокрема про таких, як незламний воїн, пам’ять про котрого неможливо знищити, – Сергій АКІШЕВ. 38-річний боєць півжиття віддав армії. Строкова, потім мобілізація у 2014, коли знадобився солдатський гарт Сергія.
ДУЖЕ ВІДПОВІДАЛЬНИЙ І ХОРОБРИЙ
Такими як Владислав НЕБОРСЬКИЙ, наше суспільство має пишатися. Завдяки таким як він, зазвичай і здобувається перемога. Хоча біографія 27-річного офіцера Владислава Неборського на перший погляд видається й звичайною (загальноосвітня школа №7, столичний технічний університет, паралельно навчання на військовій кафедрі), але усе коротке життя українського воїна, вчинки та погляди свідчать
