АЛЕ МИ ВСЕ ОДНО ВИСТОЇМО
Тривожна тиша панує у сквері Героїв – за півгодини тут розпочнеться панахида по загиблому на війні Івану ОСТАПОВУ.
А поки що до одного з фотопортретів підходить жінка в траурному вбранні – не так давно її син поповнив небесне військо. Повз проходить бабуся з двома внучатами. Вона також знає про нинішнє прощання. «У мене, – із сумом ділиться, – син теж зараз на фронті. Ніколи не думала, що рахуватиму дні до закінчення цих жахливих подій…».
Розмову переривають військові сурми. Труну з тілом бійця встановлюють на постаменті.
Іван Остапов не готував себе в герої. Виростав поруч із шістьма братиками і сестричками, звісно ж, мріючи про щасливе майбутнє.
«Це була супер-родина, – згадує однокласниця Іванової сестри Віка. – Веселі, енергійні, життєрадісні. Я з цими дітлахами бігала на річку, на теніс, до бібліотеки…». Хазяйка останньої Тетяна Миколаївна додає: «Вони всі були такими собі живчиками, а Іван серед них – ясним сонечком, круглолиций, завжди усміхнений. Жили вони скромно – у невеличкому будиночку на Біланівці в двох кімнатках, але на диво дружно, радісно. Затишно й чистенько було в цій «рукавичці».
Підростаючи, хлопчики й дівчатка навчалися у ДНЗ «Подільський центр ПТО», оволодіваючи робітничими професіями. Іван обрав спеціальність електрика-слюсаря електрообладнання. Навчалися гарно, так що наставники були задоволені кмітливим, вихованим, доброзичливим родом Остапових.
Коли прийшла війна, Іван з молодшим братом Юрієм записався до тероборони, не чекаючи на якесь запрошення. Звідти шлях їх пролягав до найгарячіших точок, де точиться боротьба з підступною ворожою силою, виборюючи наше завтра.
Ще 31 жовтня Іван зателефонував додому і на запитання: «Як справи?», традиційно відповів: «Усе добре!».
Вірив, що це потішить неньку й тата, котрого ще рік тому вклав на ліжко інсульт.
Коли сусіди, співчуваючи, цікавилися, чи не можна було б якось уникнути фронту її синам, мама Оля пояснювала, що хтось має боронити Батьківщину, тож її діти прийняли для себе таке рішення. І при цьому неодмінно додавала: «Але ми все одно вистоїмо!».
Іван з Юрієм устигли ще в короткостроковій відпустці перекрити дах на їхній оселі, поставити новий паркан, адже були вірними маминими помічниками.
Доля відвела Івану Остапову лише тридцять років, але пам’ять про Героя має передаватися з покоління в покоління, бо своїм життям мужній захисник заплатив за майбутнє вільної України.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
