Тривожимося, що ми досі не в громаді

Родину Нестеруків у с.Чабанівці добре знають та поважають. Знайти їх у селі не складно, кожен підкаже, де обійстя цих інтелігентних людей. Чоловік Іван Петрович 33 роки пропрацював на посаді секретаря сільської ради. Консультувати, допомагати односельцям було щоденно в його робочому графіку. Не тільки з дорогами чи світлом йдуть люди в сільську адміністрацію, а й як до сповіді з власними болями та переживаннями.

Вислухати, підібрати потрібні слова намагалася дружина Надія Іванівна, бо працювала з учнями. В її трудовій книжці 40 років педагогічного стажу. Рідна Чабанівська школа добре пам’ятає свою вчительку географії, яка обожнювала та на пам’ять знала свій предмет, а ще більше розуміла тонкий внутрішній дитячий світ.

Двоє освічених людей не могли пройти повз один одного та створили міцну сім’ю. Люди розумової праці, обізнані та начитані на заслуженому відпочинку не припиняють цікавитися, чим живе село, їм не все одно яким воно стане завтра.

• Не можу прожити дня, щоб не прослідкувати за новинами. Без цього я не могла повноцінно вчителювати, так і сьогодні прагнемо бути в курсі того, що відбувається навколо. А газета «Край Кам’янецький», як наша настільна книга, весь час її передплачуємо. Пам’ятаю, як навчалася в Чернівецькому державному університеті, видання послужило джерельною базою для написання дипломної роботи про Кам’янець-Подільський район, тож з газетою я здобувала вищу освіту, – каже Надія Іванівна, підмітивши, що досі користується набором посуду та вазою, що виграла в розіграші призів від «Краю». – Тривожимося, що ми досі не в громаді. Ближні населені пункти створили Староушицьку ОТГ, читаємо та й син працює в селищі і розповідає яким чином децентралізація вплинула на сусідів, а Чабанівка якось залишилася на узбіччі цих процесів і ні туди, і ні сюди, стоїть на місці. Про це варто більше писати у газеті, бо глибинні села теж хочуть перетворюватися, мати гарні дороги, надійний громадський транспорт, якісні ремонти.

Не лише гортають газету, а активно вболівають за свій край подружжя Нестеруків. Коли в радіо відняло мову, зверталися навіть на гарячу лінію й невдовзі його таки відремонтували. Неодноразово руйнувався місцевий міст, і за нього телефонували у відповідні служби.

• Хочеться, щоб Україна була. Батьківщину як і матір не обирають, але наш вибір не може бути «я не я і хата не моя». Тому кожен на своєму місці повинен інвестувати в свій дім, село, місто, а там, дивімося, й про нашу державу інформуватимуть в яскравому світлі, – переконана Надія Нестерук.

Юлія ЛІЧКЕВИЧ.

Поділитися в соціальних мережах