Сільські реалії Кам’янеччини: життя без магазину

Одна моя знайома, відправивши дитину до бабусі в село на літо, серед іншого зауважила: «Хоч трохи нормальної людської їжі дитина поїсть, а то в місті як не чіпси, то сухарики. А там, якби й навіть закортіло, то все одно купити нема де». Виявилося, що в невеличкому сільці уже кілька років як не працює магазин.

 Листоноші, соцпрацівники та інші механізми крамницезаміщення

Зацікавившись цим фактом, ми вирішили проінспектувати наш район і дізнатися, чи всі мешканці Кам’янеччини мають можливість придбати буханець хліба або пачку печива в рідному населеному пункті.

Картина вийшла не дуже втішна, бо як показало це міні-дослідження, магазинів немає там, де вони найбільше потрібні, – в маленьких селах, де проживають в у переважній більшості літні люди, які в силу віку та стану здоров’я вже не можуть добиратися за хлібом чи крупами в сусіднє село або до міста.

До прикладу, в селі Яруга Врубловецької територіальної громади фактично мешкають близько 130 осіб, в невеличкому сільці Станіславівка цієї ж сільської ради й того менше – в межах 90. Значний відсоток населення – це люди похилого віку. Благо, ці населені пункти знаходяться близько до Кам’янця. Завдяки вигідному розташуванню та хорошому транспортному сполученню з райцентром мешканці отоварюються в місті. При цьому, аби даремно не кататися, заразом ще й самі вивозять на продаж садовину, городину та інші продукти присадибного господарства. Сільська рада вчасно переказує в районний бюджет кошти для забезпечення проїзду пільгових категорій осіб, тож пенсіонери особливих незручностей не відчувають.

У гіршому становищі опинилися ті села, що географічно віддалені від центру. Зокрема, Нововолодимирівка, що входить до складу Шустовецької сільської ради. Там проживає лише 16 людей і всі вони похилого віку.

Спілкуючись із представниками сільських рад, поцікавилися, чому ж у таких селах немає стаціонарних пунктів торгівлі. Відповідь у всіх одна: «Невигідно». Що ж, цілком логічно й зрозуміло. В умовах перманентної інфляції та зростання комунальних тарифів при одночасному зменшенні рівня купівельної спроможності громадян, особливо пенсіонерів, утримувати стаціонарний магазин просто нерентабельно.

Експерти споживспілки прорахували, що виторг у більшості крамниць, що розташовані в невеличких селах, за день не перевищує 500 гривень. За місяць виходить 15 тисяч. Але це не чистий прибуток, заклад заробляє лише 20%, тобто 3 тисячі гривень. Мінімальна зарплата продавця при цьому – 3200 гривень. А ще ж треба заплатити податки, комунпослуги. Принагідно зазначимо, що жодних податкових пільг підприємці, які працюють у цій сфері в сільській місцевості, не мають. До переліченого ще додамо збитки від товару, який вчасно не був реалізований. Адже кожен продукт має свій термін придатності і якщо ті ж консерви, до прикладу, вчасно не розкупили, що в сільці з невеликою кількістю населення цілком реально, їх просто-напросто викинуть.

Безвихідних ситуацій, як відомо, не буває. Мешканці навчилися пристосовуватися до таких реалій. У вже згаданій Нововолодимирівці роль продавців виконують листоноші, доставляючи жителям товари першої необхідності. В Ярузі та Станіславівці на допомогу приходять соціальні працівники, забезпечуючи своїх підопічних усім необхідним. А в Каштанівці Грушківської сільської ради хліб привозять у понеділок, середу й п’ятницю під замовлення. Якщо з певних причин ви не потурбувалися заздалегідь чи просто забули внести своє прізвище та кількість буханців у списки, то їстимете борщ без хліба або змушені будете йти на позички до сусіда. Правда, вам може пощастити й хтось не прийде за своєю паляницею. Сільчани вже настільки звикли до такого розпорядку, що цей механізм у них доведений майже до автоматизму.

– Проблеми починаються тоді, коли стається якась незапланована ситуація, – розповідає мешканка Каштанівки пані Ольга. – Як не прикро, але в нашому селі це зазвичай похорони. До покійника прийнято йти з хлібом, цукерками, печивом, водою. А де взяти? Чи до прикладу гості на порозі, а в хаті не завжди є щось смачненьке на стіл поставити. Доводиться запасатися. В мене діти знають, що в нас продукти купити ніде, то їдуть у гості завжди з повними торбами.

 Виїзна торгівля – сьогодення провінційної економіки

Альтернативою стаціонарним магазинам стала виїзна торгівля. Раз або двічі на тиждень у населений пункт приїздять машини із продуктами та крамом, який є найбільш затребуваним серед мешканців сільських територій. У тій же Каштанівці, а також Патринцях і Ленівці, що входять до складу Китайгородської сільської ради ОТГ, такі мобільні торговельні точки працюють двічі на тиждень. У Нововолодимирівці магазин на колесах приїздить на вимогу жителів. Це вже як хто домовляється. За умов відсутності стаціонарної крамниці виїзна торгівля стає найкращим виходом із ситуації. Проте тут є певні нюанси. Всім відомо, що стаціонарний магазин, окрім інших інстанцій, контролюється санепідемстанцією, що вселяє в споживачів деяку впевненість. А хто контролює точки виїзної торгівлі, які сьогодні в одному кінці району, а завтра – в іншому? Давайте спробуємо розібратися в тому, що передусім треба знати споживачу про виїзну торгівлю.

Виїзна торгівля регулюється Правилами роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затвердженими Наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі від 8 липня 1996 року №369. Згідно з ними, у продавців магазинів на колесах має обов’язково бути асортиментний перелік продукції для реалізації, погоджений територіальним органом Держсанепідслужби, копії документів, що підтверджують якість і безпеку продукції та товарів. У разі торгівлі продовольчими товарами продавцю необхідно мати при собі особову медичну картку із відмітками про проходження медичного огляду. Оскільки виїзна торгівля тому й називається «виїзною», що здійснюється в основному із автотранспортних засобів, обов’язково має бути санітарний паспорт машини. Крім того, транспортний засіб повинен бути відповідно обладнаний. Неприпустимо продавати ковбасу чи масло прямо з капота. Тож вимагайте, аби продукти, які зберігаються при спеціальному температурному режимі, вам діставали із холодильника.

За порушення санітарного законодавства, якості стандартів продукції передбачена відповідальність за статтею 42 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», що передбачає обмеження, тимчасову заборону чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій, об’єктів будь-якого призначення в разі невідповідності їх вимогам санітарних норм, та статтею 46 цього ж Закону, відповідно до котрої за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення вимог стандартів, санітарних норм є небезпечною для життя і здоров’я людей, підприємство, підприємець, установа, організація сплачує штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної або реалізованої продукції.

Тож якщо товари, які привозить у ваше село магазин на колесах, викликають певні сумніви, не соромтеся запитати в продавця відповідні документи.

Тетяна ПРОСЯНА.

Поділитися в соціальних мережах