ПОЛІГ ЗА НАШЕ МИРНЕ ЗАВТРА
Війна вже вкотре надсилає страшні звістки українським родинам – цього разу про трагічну загибель військовослужбовця, старшого солдата одного з підрозділів ЗСУ – 26-річного уродженця с. Рункошів СТАНІСЛАВА КУЗЬМІНСЬКОГО.
Його не стало 3 квітня – тієї пори, котру він, мабуть, любив найбільше, бо ж саме тоді пробуджений від зимової сплячки світ починає відроджуватися буянням яскравих фарб, неповторним ароматом квітучої землі.
«Станіслав насправді, – пригадує його брат Олег, – обожнював усе, що його оточувало. Любив мандрувати полями, лісами навіть наодинці, був затятим рибалкою, захоплювався їздою на конях, одним словом, розумів усе живе навколо. Тож улюбленим шкільним предметом у хлопця була біологія…»
Після дев’ятого ні хвилини не вагався щодо того, ким стане, – опановував в Кам’янець-Подільському коледжі ПДАТУ ветеринарію. Пішов по батькових стопах. До армії устиг ще й попрацювати за фахом на вівчарні в сусідній Чабанівці.
А незабаром прийняв ще одне важливе рішення для себе: підписав контракт із Збройними Силами у розпалі жорстокого протистояння на сході країни.
І дуже радів тому, що став членом дружної, бойової, по-справжньому чоловічої родини.
«Ех, – інколи ділився з близькими, – не дають нам можливості щоразу давати здачі ворогові, що зазіхає на наші території, а ми би їм добряче б підкинули… І сили в нас є, і майстерність».
Утім, Станіслав ніколи не жалкував про обраний шлях, пишаючись своєю місією захисника Батьківщини. І щиро вважав, що знайшов себе в цій справі: «Я себе в другому не бачу».
Вдома доводилося бувати нечасто – що тут вдієш: служба… На початку війни зателефонував Олегові зі шпиталю, де лікувався від контузії. Щоправда, просив не хвилювати батьків, тим більше, що мав невдовзі виписуватися. Коли хтось натякав, що, може, варто й «списатися» за станом здоров’я, одразу ставив крапку: «Ні, приводів не служити не шукатиму. Моє місце – тут».
Не часто доводилось Станіславу Кузьмінському гостювати в рідному селі, та наразі в Рункошеві його зустрічатимуть не тільки мама Галина й тато Петро, вся багаточисленна родина, а й друзі, однокласники, дорослі й малі, віддаючи шану герою на його шляху до місця вічного спочинку.
Жив такий собі звичайний хлопець у Рункошеві – мріяв, будував на майбутнє плани, хотів створити власну сім’ю, та коли на його землю прийшла велика біда – накрив її власними грудьми, аби наступило для нас завтра.
Тож виконавчий комітет Староушицької селищної ради, громада, земляки, побратими висловлюють щирі співчуття рідним і близьким полеглого, схиляючи голови в скорботі.
А життя триватиме й далі завдяки мужнім нашим співвітчизникам, таким, як Станіслав Кузьмінський, який у вирішальну хвилину зробив надважливий вибір.
Лариса МАСЛОВА
Автор:
admin
