«МИХАЙЛІВСЬКІ ЗЕМЛІ» ДАЮТЬ ФАЙНІ ВРОЖАЇ

Напередодні Михайло КОШОВАТИЙ спав усього… Порахуйте самі – ліг о третій ночі, а вже із сьомої «сидів» на дзвінках. А як інакше? Треба все перепровірити, узгодити, нагадати, бо жнива, вважайте, та ж битва. Найменший прорахунок може багато чого зіпсувати – і тоді вся річна праця змарнована.

Дорогою до поля керівник ФГ «Михайлівські землі» тішиться: «Добре, що КамАЗи вже вирушили, комбайнер зараз сяде до нас, щодо мого найближчого помічника (це Михайлів батько – Микола Кошоватий), то він уже третю добу ночує на лані. Аби погода не підвела…».

А ось і Андрій Кулик – капітан степового корабля. Вони з Михайлом давні друзі, бо ще підлітками разом опановували сільськогосподарську науку, підробляючи на канікулах. Схоже, нашого полку прибуває.

Яке задоволення – бути свідком ділової бесіди молодих людей, які наразі не хизуються крутими акаунтами, подробицями вечірок чи, до прикладу, враженнями про нещодавній відпочинок в Анталії чи на курортах Шарм-ель-Шейха. Розмова точиться навколо сучасної жатки, котру намірився придбати Михайло, «схем», які вибудовують спритні зернотрейдери, щоби «хапнути» задешево вирощене аграріями, дефіцитних запчастин до техніки.

Шлях дедалі стає, м’яко кажучи, малокомфортним – ями, розмитий дощами глинистий грунт, часом амортизація безсила перед «розкішними» вибоїнами.

Урешті-решт, дістаємося головного плацдарму. Віталій і Валерій – водії зерновозів теж тут. Уже третє господарство в цьому сезоні обслуговують.

Отож, на перший прогін напрошуюсь до кабіни John deere – американського комбайна, котрий, за словами Андрія, є надійною, простою за конструкцією машиною (на жаль, вітчизняні з усілякими там «наворотами» ламкі).

Руки механізатора звично лягають на штурвал, очі ж уважно слідкують за ділянкою. «Як Вам пшеничка?» – запитую. «Гарна, густенька, колос повний…», – задоволений Андрій.

Ознак хвилювання не помічаю ні в кого з членів «жниварської» команди. Пояснюється просто: метушня, галас – речі зайві в такій солідній справі. Кожен знає, що робити.

22-річний Андрій на комбайні, до прикладу, з 12 років, а 24-літній директор – власник господарства Михайло Кошоватий з 18 самостійно вирощує хліб. Утім, золоті потоки зерна, що цієї миті сиплються до кузова автомобіля, щоразу викликають захват, піднесеність, урочистість настрою.

Це лише на перший погляд Михайло ніби незворушний. Насправді кожного жниварського сезону (хай і глибоко всередині) хвилюється, доводячи собі та іншим, що здатний на більше.

«Син такий – коментує Кошоватий –старший, – ніколи не панікує, для нього поступ уперед – усе».

А день, як на замовлення. Помірна хмарність, лагідний вітерець сприяють хліборобам.

Пшениця на сусідній території нагадує стіну, що не може не радувати селянську душу. А на черзі (от-от достигнуть) чудовий, ніби на картинці, сонях, кукурудза, соя – роботи вистачить. Та наших героїв це не лякає. Упевнена, що за це високе слово – «герої» – мене не осудять, бо саме ці люди і є ними: будь-яке життя починається з поля.

І державі б активніше підтримувати тих, хто всупереч різного роду негараздам здійснює те, без чого ми і дня не проіснуємо.

– А як нині, – звертаюсь до найстаршого за віком, хоча Миколі Михайловичу всього п’ятдесят, – більше збіжжя візьмете, ніж торік?

– Рано ще прогнозувати, – розмірковує Михайло. А оскільки він, як зазвичай, налаштований оптимістично, додає: – Михайлівські землі завжди дають файні врожаї!

Лариса МАСЛОВА.

P.S.: Нині, зателефонувавши Михайлу, дізналася, що озима пшениця, яку вже зібрали, видала на гектар по 62 центнери і по 32 центнери – озимий ріпак.
– Це хороший результат? – допитуюся.
– Хорошому меж немає, – засміявся молодий аграрій. – Є куди йти.

Поділитися в соціальних мережах