МЕНЕ ХВИЛЮЄ УСЕ

У ранньому дитинстві Олександр ЖИГО мріяв перечитати геть усю бібліотеку, котра дісталася його родині від прадідуся. Отож, не гаючи часу, п’ятилітнім опанував читання та першою книгою дошколяти був підручник з історії, по котрому навчався старший на чотири роки брат.

От і скажіть тепер, що знаків долі не існує, бо ж, закінчивши школу, юнак уже не вагався, куди вступатиме.

 – Пане Олександре, на презентації Вашої поетичної збірки «Куди виводять відстані» Наталія Осадчук, керівник НВК №9, побажала, щоби «кожен Ваш день був благословенний Музою…». Цікаво, коли ця прекрасна, втім, і досить примхлива «особа» прийшла уперше?

– У третьому класі (посміхається), щось там таке заримував, хоча не вважаю цей епізод чимось серйозним. А от коли вже був студентом історичного факультету, відчув справжній потяг до поетичного слова. Вражень тоді всіляких багато накопичилось – потрібен був якийсь вихід. З тієї пори й виник інтерес до віршування. Щось записувалося, а щось так і «кануло в Лєту».

– Ви спочатку писали російською?

– Так. Звичка. Народився в Азербайджані й до п’ятнадцяти там жив. Одинадцятий закінчував на Хмельниччині, де мешкали мої родичі, а ще маю їх на Київщині. Ні, проблем з мовою у мене не було, бо щорічно приїздив на канікули в Україну. А довелося готувати свою книжку, звісно, впритул займався українським художнім словом, що не полишаю й нині.

– Славко Полятинчук, очільник кам’янецької «Просвіти», на згаданому вище зібранні назвав, пане Олександре, Ваше дітище «глибиною», у котру хочеться пірнати й пірнати. Відома учасниця міжнародного конкурсу вчителів Наталя Рудніцька зауважила, що поезії Олександра Жиго «позитивні, легкі – душа відпочиває».

– Безперечно, вдячний за таку високу оцінку. Я й насправді йшов довго до цієї книжки, та не поспішаю заносити себе до розряду «особливих».

У принципі видання могло б вийти значно пізніше, та в мене (слава мережі!) почали потихеньку «викрадати» твори, в чому пересвідчився, а тому зважився врешті-решт на публікацію.

– Вашу поезію представляли на чудовому музичному фоні, чим зобов’язані Оксані Клименко, котра використала для супроводу «Ноктюрни» Преснякова-старшого. Ви самі не пробували створити якісь романси?

– До мелодики я був дотичний певний період, коли навчався у музичній школі по класу гітари, але не ризикнув би щось робити в цій сфері. Це справа професіоналів, їхня «парафія».

– А не відволікає Вас хобі від основного: учителю історії й географії в одному з найкращих закладів міста, котрим є НВК №9, треба весь час перебувати на висоті?

– І те, і те є моїм життям. Одне одному не заважає. Оце нещодавно на випускному вечорі учні наговорили мені багато добрих і гарних слів – аж незручно, та я розумію, що потрібно працювати й працювати, аби відповідати «заявленій планці». Знання історії для сучасності мають неоціненне значення, а відтак усвідомлюю, який вантаж узяв на себе. Моя задача – навчити дітей думати, від цього залежить успішне майбутнє держави.

– Вас підтримують близькі?

– На щастя. І дружина, і син (медик) – їм подобається усе, чим я живу.

Колись кликали мене в науку. Відмовився: жива робота з дітьми – це моє, це теж важлива ділянка. Отак і живу – школа, книги – моя пристрасть (колись у дитинстві мене карали за провину відлученням від них), поезія, громадська діяльність…

– І знову ж, повертаючись до виходу збірки, можете назвати теми, котрі Вас, пане Олександре, надзвичайно хвилюють?

– Вибачайте, подумки перебираючи все, що «виливалося» на папір, дійшов висновку, що мене хвилює усе.

– У свій час Роберт Рождественський писав: «Я голодую. І це голод на все, що є у цьому світі».

–Мабуть, кожний пишучий відчуває це, якої  б доби він не творив. От і я не можу зупинятися на чомусь одному, та й це, певне, неможливо, бо як інакше тоді розмірковувати про світ у всьому його розмаїтті, всеохопленні?

– А нині думається про нові книжки?

– Дійсно, є таке, бо сам процес творчості великих пауз не передбачає. Отож, матеріалу вистачає, але не варто поспішати, бо поетичне слово – річ тонка. Взагалі поет нагадує майстра-ювеліра,  котрому треба немало часу, щоби творіння засяяло.

Лариса МАСЛОВА.