Країну ми не зраджували й своїх не кидали

Понад рік тому на одному із зібрань вдів і матерів загиблих в АТО звернула увагу на чоловіка в камуфляжі, котрий виконував пісню, акомпонуючи собі на гітарі. Вразили щемність мелодії та пронизливі рядки про тих, що не повернулися з бою.

– То, виявляється, Ви і є той Олександр Барановський – десантник, із яким рекомендував зустрітися Ваш тезка-орденоносець Саша Чорпіта? А ще Ваше прізвище зазначене в списку добровольців, які згодом пішли на контракт.

– Виходить, що так, бо в 2014-му я дійсно сам пішов до військкомату, та згодом був доправлений до повітряно-десантної бригади. А вже після демобілізації уклав контракт на службу в одній із військових частин  нашого міста.

Нині ж здійснюю підготовку молодого поповнення за військово-професійним напрямком у військовій частині А1884.

– До 2013-го року Ви проживали в одному із мегаполісів ближнього зарубіжжя. У Вас, Олександре, була гарнооплачувана робота, власне житло, словом, спокійне, забезпечене життя?

– На перший погляд, усе вірно. Але й тринадцять років на чужині не віддалили мене від Батьківщини. Насправді уважно приглядався до тамтешнього устрою, менталітету. Щоправда, фраза, кинута одним із військових ще 2008 року, що, мовляв, ми ще будемо у вас, в Україні, в кінці 2013-го чітко сплила в свідомості. Якраз тоді приїхав у відпустку до мами, маючи намір допомогти з ремонтом, а тут уже розверталися відомі всьому світові події.

– І Ви залишилися?

– А як могло бути інакше? Я ж українець!

– От Ви, Олександре, мало що розповідаєте зі своєї біографії. Про контузію між іншим… Про відзнаки – ні слова…

– Так люди йшли Туди не за нагородами. Особисто я спочатку й не знав, що за службу платитимуть, а щодо подробиць війни, то вони в моїх піснях…

– Ви є лауреатом Всеукраїнського фестивалю «Пісні, народжені в АТО». Боротьба за місця була непростою?

– Я її й не помітив зовсім. Для мене цей пісенний форум є не змаганнями, а шансом поділитися своїми думками, враженнями від пережитого. А учасники видаються мені однією сім’єю – ні конкуренції нездорової, ні заздрощів. Більше того, досвідчені допомагали порадами, аранжуванням…

– Ви є автором і текстів, і музики до своїх пісень?

– Можна сказати, що й так, хоча першу пісню написав на слова побратима Арсена Чернова. Якраз напередодні дня народження й отримав запрошення до Дніпра.

– Мабуть, Ви захоплювалися виконанням пісень і раніше?

– Як і багато підлітків, пробував бренькати на гітарі в дворі, та потім закинув це заняття і згадав про свою «подружку» лише через двадцять п’ять років.

– Солідна перерва. Та виникла потреба…

– І дуже велика, бо ж як ще краще можна зафіксувати пам’ять про те, що відбувалося та й зараз триває. Та й власні відчуття, як і переживання інших, найповніше передаються саме у такий спосіб. А пісня, як відомо, у всі часи піднімала дух.

– І важливо, щоб створене Вами не загубилося, адже такі пісні, як «Друзі бойові», «49» та багато інших – це вже наша історія.

– Я планую записати диск. Тим більше, що мій друг дитинства – звукооператор – обіцяє сприяти цьому. На сьогодні в мене є не менше дюжини заготовок, які потрібно доопрацювати. Втім, процес цей безперервний.

– Брак часу не дає зосередитися? Ви, Олександре, займаєтесь активно ще й громадською діяльністю.

– Є таке. Я керівник «Відокремленого підрозділу всеукраїнської спілки учасників бойових дій в АТО «Побратими України». Роботи вистачає: патріотичне виховання, конкретна допомога побратимам…

– На запитання молоді, як вижити на війні, що б відповіли?

– Найперше, в екстремальних ситуаціях мати тверезий розум. А ще успіх завдання залежить від того, хто поруч з тобою. Зневажаю брехню й непунктуальність. Колись на «гражданці» мав купу приятелів, з якими тепер ніби й говорити нема про що – на рівні «Привіт! – Бувай!».

А от зараз справжніх друзів в мене мало не в кожному місті: на захист держави з’їжджалася вся Україна.

– Сержант Олександр Барановський не вважає себе героєм?

– Ні, а от чоловіком, зобов’язаним захистити, – так.

– Про що мрієте у День Збройних Сил України?

– Звісно ж, про Перемогу й мирне життя, заради котрого робиться усе можливе й неможливе.

 Лариса МАСЛОВА.