І В РАДОСТІ МИТЬ, І В ГОДИНУ НЕГОДИ, І ПОВСЯКЧАС З НАШИМИ ЗАХИСНИКАМИ ВІЙСЬКОВИЙ КАПЕЛАН ОЛЕКСАНДР ЦІСАР

Їх звела війна буйноквітучого травня – на третій місяць повномасштабного вторгнення росії в Україну. Двадцятидворічному кулеметнику Віталію, сержанту за контрактом, під час одного із запеклих боїв на Донецькому напрямку ворожа куля добряче зачепила передпліччя. І хто знає, як це поранення у подальшому відбилося б на його здоров’ї, якби військова медсестра Тетяна, випускниця Вінницького медичного коледжу, своєчасно і фахово не надала йому першу медичну допомогу. Відтак у машині до шпиталю, куди дівчині було доручено доправити бійця, молоді люди познайомилися ближче. Виявилось, що обоє подоляни – він з Кам’янця-Подільського, вона – вінничанка, мають багато спільних інтересів, є щирими патріотами України і готові до останнього боротися за її незалежність. А ще дорогою домовилися, щоб не сталося, вони будуть підтримувати зв’язки та після одужання Віталія обов’язково мають зустрітися.

І слово стримали. Й не тільки, трохи більше ніж за місяць не гучно (не на часі ж бо) у колі рідних відсвяткували у Вінниці весілля, а ось церковне вінчання за пропозицією нареченого взяли у місті над Смотричем. Ритуал цього таїнства з Божим благословенням провів настоятель храму святих Первоверховних апостолів Петра і Павла ПЦУ протоієрей Олександр Цісар. Своє бажання, аби саме цей священик узаконив їхній шлюбний союз, хлопець молодій дружині пояснив, що давно знає отця Олександра, що він є його духовним душпастирем, адже вже кілька років служить капеланом у їхньому військовому гарнізоні.

– Незважаючи на надскладний для країни час, наші доблесні воїни продовжують створювати молоді родини, будувати перспективи, планують нове життя, а це означає, що Україна неодмінно переможе, – наголошує отець Олександр. – З початку війни у Петропавлівському храмі взяли шлюб вже більше двадцяти захисників і захисниць, в очах кожного з них я завжди бачив жагу до перемоги, бажання відстояти нашу незалежність.

За словами панотця, враження від подібних церемоній, як і від хрещення немовлят (цьогоріч ним було проведено вже кілька десятків таких релігійних і духовних дійств), освячення нових осель військовослужбовців, зустрічей з ними і спілкування під час спільних молитов завжди приємні. Та, на превеликий жаль, через війну доводиться виконувати і досить тяжку службу – лікувати військових, особливо тих, які повернулися з війни покаліченими, від душевних ран, відспівувати загиблих захисників, очолювати чин їх поховання, знаходити втішне слово для родин Героїв.

Народився Олександр Цісар на Волині, у місті Дубно, у віруючій сім’ї лікарів, проте віднайти шлях до Бога найбільше сприяла бабуся, яка навчила його Господній молитві «Отче наш», коли він був ще зовсім малим, з нею ходив до Божого храму, який з 90-х років вже відносився до Української православної церкви. Не полишав Божу службу і коли став школярем, постійно прислуговував під час богослужінь священику, за рекомендацією якого вирішив вступити на навчання у Волинську духовну семінарію. Рідні такий вибір схвалили.

Як виняток, до духовного навчального закладу його прийняли після дев’ятого класу, одночасно середню освіту опановував у вечірній школі. Нині військовий капелан, за плечима якого два вищих навчальних заклади, кандидат богословських наук, доктор філософії, автор великої кількості богословських і філософських публікацій у вітчизняних та зарубіжних журналах, пишається, що рукоположений у сан священика у Луцькому кафедральному соборі митрополитом Луцьким і Волинським Яковом Панчуком. У двадцять років вже став штатним священиком храму святого апостола Андрія Первозваного у Хмельницькому, де прослужив 7 років.

З 2009 року, після призначення Олександра Цісаря настоятелем Петропавліського храму очільником Кам’янець-Подільського благочиння, розпочався його новий етап у служінні Богу, з’явилися вагомі досягнення і перемоги. Досить сказати, завдяки його зусиллям, прекрасним організаторським здібностям і високому авторитету практично заново відбудовано і відреставровано подільську святиню з 700-річною історією, розташовану у серці Старого міста, древню Петропавлівську церкву.

У 2014 році з початком російсько-української війни отець Олександр як справжній патріот України активно включився у новий вид церковної діяльності – капеланство, взявши під опіку не лише тих кам’янчан, які зі зброєю у руках стали на захист східних рубежів країни, а й усіх військовослужбовців місцевого військового гарнізону, вважаючи, що саме ця місія є одним із способів повсякчас бути поруч з тими, хто потребує допомоги. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну військовий капелан регулярно буває там, де подоляни виконують складні завдання на передовій, у підрозділах тероборони, підтримує їх моральний дух. За час війни встиг об’їздити багато областей, де ведуться запеклі бойові дії. До захисників завжди їде (не рідше одного разу у два тижні) не з порожніми руками, власним бусом везе їм найнеобхідніше – продукти, засоби гігієни, ліки, які допомагають збирати його парафіяни, волонтери міста та району, громадські організації, підприємці. Як зізнається священик, першими його помічниками завжди є дружина Людмила та син Діма.

Проте, за словами панотця, основна місія таких відвідин – духовна. Хлопці з радістю чекають на приїзд свого душпастиря. Під час недавньої поїздки на схід він подолав понад 3000 кілометрів нелегкої дороги і за кермом провів 36 годин. І молоді солдати, і досвідчені військові звертаються до нього за мудрою порадою, довіряють йому найсокровенніше, особливо під час сповідей. Не так давно капелан за сприяння міської організації товариства «Просвіта» та членів НСЖУ міста впорядкував і видрукував для захисників посилений молитовник під назвою «Духовний бронежилет воїна». А ще під час кожної служби у храмі віряни моляться за перемогу у війні України, згадуючи імена Героїв Кам’янеччини, які поклали своє життя на вівтар української незалежності. З ініціативи настоятеля Петропавлівського храму на його території споруджено перший у місті пам’ятник кам’янчанам, полеглим у боях за Україну.

Духовні труди і праці військового капелана Олександра Цісаря не залишилися непоміченими. Він відзначений багатьма як церковними, так і світськими нагородами, та найвищою з них вважає повагу і авторитет з боку воїнів, з якими він і в радості мить, і в годину негоди, для яких повсякчас просить здоров’я у небесних заступників, як і перемоги для України.

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах