«ГРОШІ БІЖАТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ», АЛЕ ПАЦІЄНТ В ЛІКАРНЮ БЕЗ ГРОШЕЙ НЕ ЙДЕ

Національна служба здоров’я України (НСЗУ) не перераховуватиме коштів за пролікованих пацієнтів тим медичним закладам вторинного рівня, які не оформили документів на право надання того чи іншого пакета послуг. На практиці це означає, що ті районні лікарні, які не виконають обов’язкових умов, мають закрити чи перепрофілювати у сімейні або вони перейдуть на фінансування виключно з бюджетів районів і місцевих ОТГ. Саме така доля спіткала Староушицьку та Орининську лікарні, які отримали ліцензію лише на лабораторно-поліклінічну допомогу, тому з 1 квітня через недофінансування змушені були звільнити працівників.

Юридично лікарні є, а фактично їх немає

Якщо оцінювати ситуацію зі столичної висоти, то це напрочуд «красива» стратегія реформування, коли влада на місцях сама має вирішувати, чи потрібний людям вторинний рівень медичної допомоги у сільській місцевості. Найімовірніше у Києві вважають, що за таких умов населення добровільно-примусово погодиться на закриття сільських лікарень на користь госпітальних округів.
Мабуть, це справді посприяло б економії коштів і підвищенню якості медичних послуг, але не з українськими реаліями. Нині, щоб навіть швидкою допомогою оперативно доставити екстреного пацієнта зі Староушицької чи Орининської зони до центральної районної лікарні, потрібний час, який залежить не тільки від відстані, а й від стану автодоріг, які інколи навіть на шляхах міжнародного значення періодично стають непроїзними.
Питання про закриття цих двох медичних закладів уже кілька разів виносилися на сесії районної ради, однак так і не були підтримані депутатами. Тож як бути далі, коли лікарні перестали фактично надавати медичні послуги, а юридично залишилися існувати? Саме з цього приводу минулого тижня зібрався депутатський клуб районної ради на чолі з його головою Іваном Громиком.
– Ця проблема виникла у нас не сьогодні, ми її заклали ще минулого року, коли в травні прийняли рішення про відокремлення від центральної районної лікарні та відновлення статусу окремої юридичної особи Орининської районної лікарні, – зазначив Іван Миколайович. – Тоді нам казали, що без відокремлення ЦРЛ не зможе отримати ліцензію, а з’ясувалося, що може. Староушицька ж номерна лікарня була окремою юридичною, але рішення про приєднання до центральної райлікарні не було виконане. Тож нині юридично установи існують, а фактично їх немає. Зазвичай саме тут лікувалася більшість жителів із навколишніх сіл, болячкам яких не можуть зарадити на первинному рівні фельдшери й сімейні лікарі. І нині, як ніколи, пандемія оголила вразливість надання медичних послуг.
Він навів приклади, коли дійсно хворі залишалися сам на сам зі своїми проблемами. За словами голови депутатського клубу, медична реформа більше розрахована на міську, а не на сільську медицину.

Ліквідувати  медичні заклади – це не вихід з положення

– Ліквідувати медичні заклади – це не вихід з положення. Це не школа, коли можна об’єднати кілька навчальних закладів і підвозити учнів, – включився в обговорення наболілого питання голова Староушицької селищної ради Анатолій Тимчук. – Вчасно надана медична допомога – це життя і здоров’я людей. Проблему потрібно спільно вирішувати, а не йти найлегшим шляхом: закрити та ліквідувати. До нас часто приїжджало як районне, так і обласне керівництво, вони давали високу оцінку, зробленому у нашій лікарні. Ми розуміли, що скорочення ліжкомісць можливе, але про закриття ніхто й гадки не мав.
Про те, що ця проблема не нинішнього дня, говорив і голова районної державної адміністрації Анатолій Бернашевський:
– Дійсно, реформа медицини почалася набагато раніше. Невже попередня влада, місцеве самоврядування сподівалися, що їх вона не зачепить? Всі жили очікуванням, можливо, нас помине. Роками закривали одне за одним відділення і не думали, що дійде до того, що лікарні перестануть існувати. А реанімувати завжди важче, ніж закрити. Чому не думали, що, може, щось можна модернізувати. Я після свого призначення зразу ж на другий день за лічені години зібрав необхідний пакет документів, аби отримати ліцензію на амбулаторно-поліклінічне відділення.
Він звинуватив районних депутатів та місцевих керівників, що вони не забезпечили певними умовами медичні заклади Кам’янеччини, аби ті безболісно увійшли в реформу і могли надалі функціонувати: «Скажіть, будь ласка, а районна рада та райдержадміністрація, вони над поліпшенням умов, аби отримати ліцензії, щось зробили?».
Такого каменя в «свій город» депутати райради не очікували. Адже завжди у районному бюджеті знаходили кошти, щоб залатати дірки у державному фінансуванні медичної галузі Кам’янеччини. За їхніми словами, лише за минулий рік з районного бюджету медицина отримала близько десяти мільйонів гривень, які були витрачені на капітальні ремонти, придбання сучасного медичного обладнання тощо. Та й чим відрізняється нинішній голова райдержадміністрації пан Бернашевський від своїх попередників, який замість того, аби ініціювати зустріч з депутатами, сільськими головами, медичними працівниками й напрацювати рішення щодо подальшого існування лікарень, сам пішов шляхом найменшого супротиву – винести питання на сесію районної ради щодо їх закриття.
– Невже ви за кілька днів зробили більше, – парирував до голови РДА депутат райради Сергій Самсонюк, – ніж депутати районної ради? Подивіться, який капітальний ремонт за рахунок селищного, так і районного бюджету зробили в Староушицькій номерній лікарні. Для чого тоді було витрачати кошти, щоб нині ми закривали цей заклад? Планувалося оптимізувати лікарню, але жодним чином мова про закриття не йшла.
– Погоджуюся, що багато було допущено помилок попередньою владою, – вступив у дискусію Іван Громик. – Але в цьому році районна рада вперше проголосувала виділити гроші на зарплату працівникам РДА, бо їм не вистачає, а те, що медикам не вистачає чи комусь іншому, то, вибачте, вони потерплять. Ви про це не кажете. Давайте не будемо шукати крайніх і «папєрєдніков». Медична реформа стартувала 2013 року. І якщо перший етап реформи спрацював, то з другим етапом вийшов прокол. Всі сиділи й чекали, що прийде нова влада, і далі реформа не спрацює. Бо до виборів нова влада різко розкритикувала нововведення Супрун. На жаль, цього не сталося. Нас наприкінці березня поставили перед фактом: лікарні з 1 квітня закриваємо, хоча ще в січні-лютому все було добре.
Про те, що немає в чому звинувачувати депутатів районного ради, говорили і депутати Ніна Скавренюк, Ілона Добросельська. «Є фахівці в цій галузі, які розуміються, – сказала Ілона Казимирівна. – Ми прислухаємося до їх думки, бо депутат не може бути компетентним у всіх сферах. Запропонуйте нам правильний механізм і ми, як депутати, своїм голосуванням підтримаємо або ні.

Не все вимірюється грошима

На підтримку депутатів районної ради виступила голова Приворотської сільської ради Лариса Вусата:
– Реформи впроваджують задля поліпшення добробуту людей. Але я цього не бачу, бо закрити Орининську лікарню – це варварство. У сільських голів ніхто не спитав, як громада ставиться до таких дій. Нині, щоб доїхати у віддалені села – Шустівці, Чорнокозинці, Підпилип’я з Орининської лікарні «швидкою» туди і назад по місцевому бездоріжжю, знадобиться десь дві – три години. Потрібно при лікарнях зберегти хоча б декілька цілодобових ліжкомісць.
Про те, що громади не стали осторонь подальшої долі сільських лікарень, говорив і депутат райради Віктор Єрменчук. Як приклад, він назвав Шустовецьку сільську раду, де люди на підтримку існування Орининської лікарні зібрали навіть підписи, однак їхню думку влада не взяла до уваги.
– Коли жителі сільської ради довідалися, що закривають медичний заклад, – каже Віктор Петрович, – їх обуренню не було меж. Як можна було піти на такий крок, не порадившись з людьми? Чому ніхто не цікавиться нашою думкою? Послугами Орининської лікарні користуються жителі не лише Оринина, а й навколишніх сіл. У стаціонарі завжди були пацієнти, адже села старіють і переважна більшість мешканців – пенсіонери. Кажуть, що при новій медичній реформі «гроші біжать за пацієнтом», але, на жаль, пацієнт в лікарню без грошей не йде.
Про невтішні справи у невеликих селах йшлося й у виступі жительки Старої Ушиці Людмили Гельдіашвілі.
– Нині персонал лікарні залишився без роботи, а громада без – лікування. Причина, кажуть чиновники, брак грошей. Не все вимірюється грошима, – впевнена Людмила Петрівна.
Вона навела приклад, коли вночі до хворої родички не виїхала «швидка», бо була у той час на виклику. Сімейний лікар теж не в змозі була щось зробити по телефону, лише проконсультувала, який укол потрібно дати.
– Добре, що я умію колоти, А як бути тим, у кого таких навиків немає? До кого бігти, куди звертатися? – Дуже прошу, щось робіть! Ми на вас надіємося, – звернулася до депутатів жінка. – Ви – наш голос, ви – наша дія.
Саме Люмила Гельдіашвілі була ініціатором колективного звернення до Міністерства охорони здоров’я України з приводу того, щоб Староушицьку лікарню не закривали. І як стало відомо, у владних верхах людей почули та дали доручення обласному Департаменту охорони здоров’я Хмельницької облдержадміністрації вирішити питання на користь громади. Тож сподіваємося, що відповідь буде втішною. Принаймні, так хотілося, щоб було.

Слово медикам

Про сучасний стан медичної галузі, реформу та проблеми говорили і медики району. Зокрема лікар-стоматолог Орининської лікарні Богдан Липчук зробив екскурс в історію створення Орининської лікарні.
– У свій час, в 1990 році, коли я прийшов працювати, ця лікарня мала 175 ліжкомісць. Йшли роки – оптимізація, оптимізація… Ось уже – 31 ліжко, – ділиться наболілим Богдан Федорович. – Не потрібно зараз шукати винних у цій залі, а потрібно шукати вихід із даної ситуації. Чому нині у державі йде децентралізація, а в нас на місцях – централізація? У Кам’янці-Подільському є дві сильні лікарні – міська і районна. Вони сильні, бо їх постійно підтримували фінансово. Чому ж в Орининській лікарні, до прикладу, працював рентгенапарат 1970 року випуску? Нам, медикам, ставили це запитання? А чому держава не дбала про це? Хіба вина медиків, що не могли придбати нове обладнання при майже нульовому фінансуванні? А нині Національна служба здоров’я України (НСЗУ), аби ми могли отримати ліцензії, ставить ряд вимог, яких, практично, таким лікарням, як наша, неможливо виконати. До прикладу, в ліцензії, яку ми отримали, може існувати денний стаціонар, а ось для цілодобової роботи медзакладу потрібно вже два анестезіологи. Але ж це нонсенс. Удень без анестезіолога хіба лікарі не надають допомоги? Надають! То що ж їм завадило б ту ж допомогу надавати вночі? Це ж стосується і роботи лабораторії, рентгенкабінету тощо.
Про нюанси отримання ліцензії від НСЗУ йшлося у виступах головних лікарів центральної районної лікарні Віталія Шевчука, Староушицької – Олександра Кадученка, Орининської – Петра Грицика.
Чи не головне гасло медичної реформи в Україні – запевнення, що відтепер «гроші ходять за пацієнтом». На первинному рівні надання медичної допомоги це справді так, бо кожен, хто підписав декларацію з обраним сімейним лікарем, саме йому привів (незалежно від того, хворітиме чи ні) певну суму коштів, акумульованих на рахунку Національної служби здоров’я України (НСЗУ). Аналогічна ситуація з третинною (високоспеціалізованою) медичною допомогою, де не буде особливих проблем з гарантуванням належної якості послуг.
Набагато складніше з місцевими лікарнями, де для отримання «грошей, які ходять за пацієнтом», потрібно забезпечити обов’язкові вимоги, висунуті НСЗУ. Самі фахівці, які відповідальні за проведення реформ, визнають, що навіть з функціонуванням звичайних терапевтичних стаціонарів є значні проблеми. Для отримання права на надання пакета послуг «Стаціонарна допомога дорослим та дітям з не хірургічними захворюваннями» мало цілодобового лікарського та медсестринського догляду за пацієнтами та обладнаного за всіма нормативами відділення чи палати інтенсивної терапії.
Каменем спотикання стануть навіть обов’язкові сучасні УЗД-апарати, рентгенівський апарат, інше медичне обладнання, без яких доволі складно лікувати пацієнтів за терапевтичним профілем. Ще складніша ситуація із забезпеченістю фахівцями.

Є наміри, але нема дії. Буде дія – зробимо

Не варто забувати, що Кам’янеччина – один із найбільших за протяжністю районів України, та й головний транспорт в українській сільській глибинці – маршрутні автобуси, які прямують до районного центру. Досить поглянути на карту, щоб зрозуміти, що, наприклад, жителям Чабанівки, Гораївки, Рункошева, Подільського, Нефедовець краще дістатися до Староушицької лікарні, як і громаді з Чорнокозинець, Ніверки, Адамівки, Підпилип’я – до Орининської. Тому без власного автотранспорту на поїздку з віддалених подіських сіл до Кам’янця-Подільського доводиться витрачати день, платячи за це чималі кошти з мізерних доходів сільських родин.
Беззаперечно, що лікуватися краще там, де цілодобове чергування хірургічних бригад і медичних лабораторій, але є ситуації, коли краще викликати лікаря за тривогою у сільську лікарню, ніж привезти ще «теплий труп» у набагато краще оснащений медичний заклад. Крім того, є великий перелік операцій, що не потребують супермайстерності, і їх нині успішно виконують хірурги у сільськихих лікарнях.
Як приклад можна назвати роботу Сторожинецької лікарні, яка, не дивлячись на те, що не отримала відповідної ліцензії, а й відповідно належного державного фінансування, продовжує цілодобово працювати та лікувати хворих. Представники Кам’янеччини їздили до них переймати досвід. Тож недаремно селищний голова Анатолій Тимчук та головний лікар Староушицької лікарні вчепилися за цю ідею, як за рятівну соломинку, аби при місцевій лікарні відновити цілодобовий пост надання медичної допомоги.
Олександр Іванович озвучив кілька варіантів виходу із ситуації:
1. Зберегти лікарню без цілодобового перебування хворих на основі отриманої ліцензії.
2. Зберегти лікарню у такому стані, як вона є, до кінця року, зробивши певні напрацювання, аби з нового року від НСЗУ отримати два пакети ліцензії.
3. Створити цілодобовий пост при амбулаторії хоча б на 20 ліжкомісць. Для цього, за підрахунками фахівців, потрібно близько 1,5 мільйона гривень. Це могли б бути частково кошти з районного бюджету, меценатів, надання платних послуг і, зрозуміло, своє плече теж підставить Староушицька селищна рада.
До того ж варто було б, за словами Віталія Шевчука, підсилити пункти швидкої медичної допомоги як в Старій Ушиці, так і в Оринині.
– Якби там працювало по дві бригади, – впевнений Віталій Іванович, – то, можливо, не виникало б ситуацій, коли карета «швидкої» не може вчасно виїхати на виклик, оскільки вона на той час знаходиться за викликом в іншому населеному пункті.
Присутні у сесійній залі представники громад подякували районним депутатам, що їх нарешті почули, дали змогу висловитися. Щоправда, на засідання депутатського клубу із 36 народних обранців прибуло трохи більше десятка, а до кінця залишилося лише 9. Однак, як сказав хтось із селян: «Є наміри, але нема дії. Буде дія – зробимо!». Сподіваємося, що до цих слів дослухаються як депутати, так і влада. Бо якщо люди хочуть лікуватись у своїй лікарні, то треба діяти за принципом «гроші йдуть за пацієнтом», а не закривати дорогу до неї.
Надія ЄРМЕНЧУК.

Поділитися в соціальних мережах