Хай в кожного горить сімейний вогник
– Коли виникають якісь непорозуміння, показую п’ять пальців. Один великий, інший – мізинчик, але як вколеш, болять так само. Так і ви – кожен зі своїм характером та принципами, але для мене прекрасні однаково. Якщо п’ятірню скласти в кулачок, пальці під взаємним захистом і їх не образити та не зламати. В цьому і є секрет міцності сім’ї, – розповідає повчальну притчу і розкриває кулак мати Валентина М’ялковська, і дітям з півслова стає все зрозуміло й починають випромінювати посмішку.
Пальців на руці не вистачає, щоб перелічити діток, котрі відшукали батьківське тепло у будинку сімейного типу М’ялковських. Подружжя не мало перед собою цілі брати дітей, все почалося з того, що з благородних мотивів відвідували з подарунками притулки. Один з візитів вони не забудуть ніколи, бо більше не змогли розлучитися з тими, хто так виглядав маму і батька.
– 3-річний Віталій та 4-річний Сашко вибігли з кімнати, стрибнули чоловіку на руки: «Татку, чому ти так довго не приходив, більше нас не покинеш, правда?». Скільки ж їх, мацьоп, залишали, що в кожному дядькові та тітці бачили батьків. Хто ж їх на руки бере, обіймає, – пригадує Валентина Василівна. – Ті слова не давали нам спокою, з ними прокидалися, з ними засинали. В голові роїлися думки, можливо, зможемо дати їм все те, що вклали в рідного сина Руслана.
А втихомирилися тільки тоді, коли дітлахи оселилися в їхньому будинку. Разом з малюками привезли додому, що в Гуті-Чугорській, братика Руслана 6-ти років та старшу, 8-літню сестричку Лілю, як того вимагала процедура опіки. Це ніяк не зупинило прийомних батьків, які для себе зрозуміли свою життєву місію. Хіба не вистачить у нас булки з маслом, аби сиріток на землі ходило менше? І майже за п’ятнадцять років вони замінили маму і батька для 13 дітлахів, огорнувши їх справжньою батьківською любов’ю, турботою, ніжністю та мудрістю. Нині в родині виховуються семеро дітей.
– Коли будували будинок, дивувалися, для чого спроектували величезну залу. Я вірю, що нічого випадкового у нашому житті не відбувається, як тепер згодилася простора кімната для дітей, – каже Валентина Василівна. – Чого лукавити, легко не було, але ми впоралися. Як свої успіхи ми сприймаємо досягнення дітей, які уже повнолітні й розпочали самостійне життя. І нехай за документами їх виведено з родини, але вони назавжди залишаються нашими, живемо ради них, чекаємо на онуків. Телефонують, діляться, питають поради, а ми тільки цього й ждемо. Отже, змогли закласти їм сімейні цінності, на їх прикладі виховуємо молодших. Два роки тому в районі нам запропонували взяти ще діток. Чотирьом рідним кровинкам віднайти родину надто складно, щоб їх не роз’єднувати.
«Хто як не ми?», – завдяки своїм внутрішнім поривам Валентина Василівна та Олександр Володимирович змогли створити щасливе і гамірне сімейство. Хоч інколи й «рвало дах», але без цього вони не уявляють своє життя. Полюбляє родина збиратися на сходах помешкання. З кожним разом вони здаються все меншими, значить поповнення прибуло. Туляться до купи братики й сестрички, аби вміститися в кадр, та тільки не в батьківському серці, де місця усім вистачає з головою. І це вони відчувають кожну секунду, за багато кілометрів, знаючи, що їм є до кого притулитися коли важко й коли весело на душі.
– Якось відкриваємо «Край Кам’янецький» – і нашому подиву немає меж. Діти вітали чоловіка з днем народження. У редакцію вони прислали цілого листа про батька, і в кожному слові читалася їхня любов і дяка, – згадує пані Валентина. – Нашій родині не вперше потрапляти на шпальти видань, увага прикута до нас, як до прийомної сім’ї. Проте той номер газети розворушив двох дорослих людей до сліз. Такий сюрприз цінніший за будь-які коштовності.
І в таких приємних моментах з нами був «Край», який передплачували ще наші батьки, і ми вірні родинній газеті. Розповідає про події району та міста, приносить звістки звідусіль, розміщує цікаві публікації на теми сьогодення, не виділяємо окремих рубрик, читаємо часопис від першої до останньої сторінки. Це як перша симпатія – на все життя.
З такої урочистої нагоди бажаємо колективу наснаги у творчій діяльності, не збавляти ритму, і нехай буде менше негараздів, а побільше гарних новин у вашій роботі.
Юлія ЛІЧКЕВИЧ.
Автор:
admin
