ДЛЯ НЬОГО ЛЮДИ БУЛИ ВСІМ – БІЛЛЮ, ЩАСТЯМ, СЕНСОМ ЙОГО ЖИТТЯ
У день вшанування Героїв Небесної Сотні пропонуємо читачеві уривки з невеличкої документальної повісті Лариси Маслової «Прапороносець», присвяченої світлій пам’яті Героя України Анатолія КОРНЄЄВА.
Очільник кам’янецької «Просвіти» Славко Полятинчук не так давно згадував: «Толик, переїхавши до Руди із сім’єю, перевівся до нашої школи вже в другому. Коли зайшов уперше до класу, як зараз пам’ятаю, здавалося, ніби сонечко з’явилося на порозі – світлий чубчик, ясні очі, усміхнений. Так ми до нього всі й потягнулися одразу. Добрячий, швидкий на всілякі вигадки: то ми біжимо компанією на околицю села до закинутої будівлі годувати крихітних песенят (якась чорна душа вивезла їх туди), то на математиці отримую записку: «Після школи – до баби Ліди, вона замерзає, нема кому дров нарубати…».
…Ось він, їхній терем-теремок у Цвіклівцях. В одній кімнаті тато з мамою і шестеро дітей (вже старша сестричка мала своїх), та нікому й не спадає на думку жалітися на тисняву – сплять хто на ліжку, а хто просто на підлозі, під стелею – колисочка з дитям, котру по черзі гойдають.
Щойно за вікном засіріє, як у хаті починається активне життя. Батьки – на роботу, дітвора розбіглася – той свиням кропиву запарює, та корову доїть, найменші за наказом батька яблука, котрі попадали, збирають, нема чого добру пропадати, а ще як новий дім мурували (старий пішов під затоплення), то перед тим, як до школи йти, кожний має заміс зробити… Так що ніколи нудьгувати.
Друзів у Толика багато, тож зазвичай з уроків повертаються веселим гуртом, не оминаючи обійстя Корнєєвих, бо ж там тобі й хліба зі смальцем намастять, а то й яєчнею поласувати пощастить – Анатолій швиденько гайне до курника, і ось уже апетитні жовтки шкварчать на пательні.
…Як обрали головою сільради, ночами власноруч ремонтував оту будівлю, що тоді радше нагадувала конюшню. От лиш зателефонує дружині: «Людочко, я затримуюсь, є термінові справи…». А Людмилі це і не в дивину, звикла. Тож тільки й скаже в слухавку: «Толику, ти хоч поїж, а ми вже з дітьми тут «оборону» триматимемо…».
Людина щедрої, не знаючої цьому меж душі, Анатолій міг без усякого попередження, ще як був курсантом, привести мало не цілий взвод додому, якщо проїздили неподалік з якогось завдання, аби пригостити зголоднілих хлопців соковитими грушками чи випічкою.
Пізніше, коли торгував хлібом, усе, що залишалося під кінець дня, розвозив (звісно ж, безкоштовно) по дитячих притулках, будинках для людей похилого віку, лікарнях.
Непосидючий, був так завантажений усім, що боявся присісти, бо каву точно не допив би, зморений миттєвим сном. Власне господарство було чималим, а хазяїн задумав ще й полуницю розводити, аби люди могли насолодитися відбірною ягодою у кінці весни, коли ще так мало вітамінів.
Нині Людмила Корнєєва каже: «Мушу в пам’ять про Анатолія підтримувати те, що започаткував, як би важко не було, бо для нього люди були всім – біллю, щастям, сенсом його життя…
Автор:
admin
