Життя одне, тож має бути гідним
На допрем’єрний показ фільму в кінотеатрі «Дружба» прийшло стільки народу, що не всім бажаючим було де розміститися. Та впродовж демонстрації кіно в залі панувала тиша, котру, здавалося, глядач боявся порушити – на одному диханні сприймалися хвилюючі кадри представниками старого покоління, військовими, школярами…
Мій інтерес до повнометражної документальної стрічки режисера Сергія Волкова «Вдивляючись у темряву» також був не випадковим: ще років зо три тому, познайомившись з історією поневірянь полковника запасу, а з літа 2014-го – добровольця полку «Азов» Віталія Галіцина, котрий, отримавши надважке поранення в зоні АТО, повністю втратив зір, написала нарис «І кожний день, як бій…». Трагізм ситуації полягав не тільки у втраті здоров’я досить молодою людиною, а й у тому, що держава, не визнаючи на початках заслуг добровольців, призначила Віталію (увага!) пенсію інваліда загального захворювання, що було кричущою несправедливістю. Немало перепон довелося здолати Віталію та його мамі Людмилі перш ніж питання вирішилося позитивно.
У фільмі ми зіштовхуємося з хитромудрими сплетіннями бюрократичної машини, це при тому, що боєць пережив з десяток хірургічних втручань. У найважчі для чоловіка дні він зустрічає людину, котра ще в дитинстві стала незрячою, та всупереч усьому закінчила виш, опанувала фах перекладача, отож, зголосилася допомогти Віталію адаптуватися.
Разом з героями кінострічки ми бачимо неприкрашені картини буднів країни, зокрема, як незрячі громадяни не лише стають параолімпійцями, музикантами, священиками, а й почасти працюють у жалюгідних умовах, намагаючись компенсувати мізерність пенсій.
Подорожуємо кабінетами можновладців, зоною АТО, психологічними центрами й навчальним корпусом, де, до слова, Віталій ділиться власним військовим досвідом із саперами-початківцями.
Фільм руйнує стереотипи щодо безпорадності людей з особливими потребами.
– Це не агітка! – заявляє режисер, – інакше ця робота не була б спільним проектом України та Швеції. Остання вклала в нього 60% затрат, зацікавившись глибиною змісту.
Це не просто зріз із життя незрячих, бо «темрява свідомості», на жаль, притаманна й частині нашого соціуму. Тож створене молодими митцями має бути поштовхом до «прозріння», до готовності зрозуміти, чого не вистачає нам для щасливого гідного життя, про що говорили глядачі після сеансу.
Стрічка «поїхала» до Львова, Закарпаття, аби незабаром потрапити і на європейські екрани, щоби світ дізнався про те, як важко, через зовнішню й внутрішню боротьбу даються перемоги.
Лариса МАСЛОВА.
Автор:
admin
