Грушківський театр сільський, але народний

Більше півстоліття тому за ініціативи ентузіастів, любителів мистецтва П.Г. Брижака, І.М. Трофанчука, О.А. Беніцького був заснований у селі Грушка самодіяльний театр ( Грушківський самодіяльний народний театр «Наддністрянська веселка»). До ініціаторів приєднувались нові й нові любителі мистецтва. Так сформувався гарний дружний колектив, якому під силу були й класика, й твори сучасних авторів. В театрі були задіяні вчителі, сільські трудівники, старшокласники.

Ядром театру були П.Г. Брижак, І.М. Трофанчук, І.В. Трофанчук, М.Ф. Масик, Н.Г.Костенюк, О.Ф. Романишина, Г.Г. Масик, Г.В. Павлюк, О.І. Чорпіта, Г.І. Марценківська, З.Д. Лук’янчук.

Звичайно, всі мали основну роботу, в багатьох були сім’ї, але любов до мистецтва була настільки сильною, що весь вільний час присвячували репетиціям. Ролі вивчали назубок, навіть і слова партнерів, ретельно відпрацьовували мізансцени, в уяві малювали образи своїх героїв, їхні характери.

Зусилля не були марними: вистави завоювали визнання сотень вдячних глядачів. Крім Грушки, театралів знали і з радістю чекали в навколишніх селах: Рункошеві, Каштанівці, Крушанівці, Подільському, Нефедівцях, Старій Ушиці, Чабанівці, Гуті, Бакоті, Теремцях, Студениці (останні три села вже затоплені). Успішно ми виступали і в с.Великий Жванчик Дунаєвецького району. Недоспані ночі, втома були дрібницями в порівнянні з тим, якою теплотою й вдячністю сприймали виступи глядачі.

Колектив був лауреатом районних, обласних оглядів, йому присвоєно почесне звання народного. Успіхи, схвальні публікації в районній, обласній, республіканській пресі, грамоти за краще виконання ролей окрилювали, давали наснагу до праці над новими виставами, посилювали віру в свої сили, в те, що творчі зусилля несуть людям радість, позитивні емоції.

Театр виступав і в Чернівецькій обласній студії «Сяйво». Десятки обурених листів і дзвінків одержала студія після показу вистави за п’єсою Л.Грохи «Святі пройдисвіти», в якій засуджувалися релігійні шахраї, діячі від релігії. Навіть такі негативні відгуки доводять, що гра була переконливою, що критика досягала мети.

Тепер село Грушка відоме не тільки працьовитими людьми, а й центром того джерела, яке зветься любов’ю до мистецтва.

І як приємно усвідомлювати, що вогник культури, запалений старшим поколінням, підхопила молодь і не дає йому згаснути, живить своєю любов’ю до прекрасного, що віками будило й зараз будить все найкраще в людині.

Поступово сходять зі сцени ветерани, даючи дорогу молоді. Приємно спостерігати як переконливо й талановито грають молоді аматори.

Справа, якій віддано стільки років і зусиль, в надійних руках, живе і продовжується, залучаючи до прекрасного нових і нових шанувальників мистецтва, яке облагороджує людину, пробуджує в ній найкращі людські якості.

Постійна читачка газети Галина МАСИК, ветеран Грушківського самодіяльного народного театру «Наддністрянська веселка».

Р.S. Спогадами про театр, про тих, з ким ділили любов і симпатії вдячних глядачів, про тих, хто ще живе, і тих, кого вже немає, ділиться й П.Брижак, актор народного театру.

Моїм землякам

Я згадую кохані дні далекі,

Що одлетіли, мов лелеки.

Ні, не забути їх мені –

Ще пломеніють в далині.

Скресають, сяють крізь тумани

Дотепне слово і тверда рука

Двох лисківчан – Трофанчуків Іванів

І музика Гришуні Павлюка,

Що, як бальзам, вам душу гріє,

Й талановита гра Надії.

А як мистецьки Олечка зіграла

Ту наймичку – стражденну мати.

Як в залі нам аплодували!

Ну, як таке позабувати?

А фокуси Сашуні Бені,

Що чаклував собі на сцені,

Як карти маскував у жмені!

Далеко час той геть одлинув,

Коли на сцені в образах жили

Михайло Масик і Галина,

Що грою чарувать могли.

Роки, роки пішли за обрій –

Їх повернути сил нема…

Як вам живеться незабутні, добрі?

Вже наші чола всріблила зима.

П.БРИЖАК.