ВОРОГА МОЖНА ПЕРЕМАГАТИ. ДОВЕДЕНО ВОЛКОВИМ.

Уже 75 років минуло відтоді, як відгриміли бої Другої світової війни, і 9 травня ми відзначаємо Перемогу над нацистськими загарбниками. Багато спливло років з тих трагічних подій, які забрали життя мільйонів наших співвітчизників. Особливо трагічним виявився 1941 рік. Тоді у результаті прорахунків вищого керівництва СРСР була втрачена величезна кількість військ, території, промисловість і людські ресурси. Тодішня Україна у складі СРСР до кінця року майже повністю опинилась під окупацією німецьких військ і їхніх союзників. Але той рік складався не тільки з ганебних поразок, були і героїчні сторінки.

Однією з таких сторінок стало звільнення і оборона Дубно у перші дні війни у червні – на початку липня 1941 року. Подія сталася під час загалом програної танкової битви, яка пізніше і отримала відповідну назву – битва під Дубно. За задумом військового керівництва чотири танкових корпуси ударами з півдня, сходу і півночі повинні були зупинити просування німецьких військ, відкинути їх до державного кордону і продовжити наступ на ворожій території. Проте, не дивлячись на значну перевагу у техніці та живій силі, цим планам не судилося збутися. І причиною тому історики називають погану підготовку та організацію бойових дій, а також неналежну взаємодію між різним підрозділами і бойовими одиницями радян­ських військ у перші місяці війни. Значних успіхів досягло тільки з’єднання під командуванням бригадного комісара Миколи Попеля, яке було частиною 8 механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта Дми­тра Рябишева. Бойовий загін у складі частин 24-го танкового полку і 34-ї танкової дивізії зранку 27 червня зайняв місто Дубно та утримував його близько двох тижнів. Головною ударною силою операції став згадуваний вище 24 танковий полк під командуванням підполковника Петра Волкова, колишнього жителя нашого мі­ста. Його полк майже у повному скла­ді, озброєний новими тоді танками Т-34 і КВ, став повною несподіванкою для окупантів. Адже на відміну від інших частин тодішньої червоної армії, крім нової техніки ще й відрізнявся гарною виучкою. Перед самою війною, отримавши нову зброю у складі 109 одиниць, коман­дир наполіг на проведенні навчань особового складу з її застосуванням. Тому за словами сина Петра Ілліча – Володимира Волкова, його танки прошивали ворожу тех­ніку, як картон. Під час опера­ції було захоплено 30 ворожих танків. У самому місті було звільнено з німецького полону близько 7500 червоноармійців, частина яких приєдналась до оборонців. Перебуваючи у місті, бійці успішно відбили усі атаки ворога. Таким чином угрупованню майже на два тижні вдалося затримати основні сили 1-ї танкової групи і 6-ї польової армії противника, які рвалися на Київ.

Проте опинившись в оточенні без пального, боєприпасів, без зв’язку з іншими частинами, червоноармійці вирішили пробиватися до своїх. Не всім це вдалося. Багато загинуло, багато потрапило у полон. Важкопоранений Петро Волков теж опинився у полоні, звідки через деякий час разом з іншими сміливцями зміг організувати втечу.

Після повернення з полону, у вересні 1944 року, він знову став у стрій, продовживши бойову діяльність до повної перемоги над нацистськими загарбниками. За військові перемоги був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора (двічі), Червоної Зірки, Вітчизняної війни першого ступеня, медалями. Після війни полковник Петро Волков у 1950 році оселився у Кам’янці-Подільському, де обіймав різні командирські посади. Звільнившись у запас, в 1953 році був призначений директором міського стадіону, який ще потрібно було побудувати. Із цим завданням Петро Ілліч успішно впорався. Помер відомий кам’янчанин у 1987 році і похований на центральному кладовищі.

Станіслав ОРЖЕХОВСЬКИЙ.

Поділитися в соціальних мережах