Заслужив Іван подяку

У профком Іван звернувся

З болючим питанням:

– У колгоспі я труджуся

Зранку до смеркання.

Орю ниву, засіваю,

Урожай збираю,

А за всі свої старання

Лише дулю маю.

Хоча я передовик,

Перший у змаганні,

Пасти задніх бо не звик,

Звик бути в пошані.

Грамот маю цілий віз,

Журюсь: де чіпляти?

Жона ж ставить каприз,

Виганяє з хати.

Тільки й знає, що пиляє,

Попід ребра штурха:

«Тебе, Йване, начальство має

Вибач, за придурка.

Тобі винесли подяку

За те, що гнеш спину,

А завтоком, злодіяці –

Премію – машину.

Відхопили куш солідний

Голова і свита,

Тільки ти зостався, бідний,

Біля гнилого корита!».

Заспокоїли в профкомі:

– Не заздріть завтоком!

Знайте: нажите нечесно

Вилізає боком.

Он сусід, багач – ще з тих,

Їхав, задивився

На дівчаток молодих –

І ущент розбився.

Інший мучився, не спав

Як всі чесні спали.

Як не стеріг й пильнував,

А машину – вкрали!

Вам це зовсім не грозить,

Як рана відкрита.

Тож спокійно собі спіть –

Не вкрадуть корита.

З ним і вам, і жінці – рай,

Не буть безпорядкам,

Ну, а грамот урожай

Збережіть нащадкам.

Щоб на грамоти дивились

З вдячністю і любо,

Щоб родина вся гордилась

Вами, працелюбом.

Борис УРОДА