Баня на гусеничному ходу

Такого шокуючого дива на пам’яті старожилів Старого міста, які всякого набачились на своєму віку, ще не було. Перед вікнами міської бані, що по вулиці Татарській, зібралось озброєне до зубів військо, рішуче настроєне на штурм цього дуже важливого об’єкта.

Палкі любителі помитись та попаритись розмахували зброєю (дубовими та березовими віниками, мочалками) і ультимативно викрикували:

– Ганьба і сором сільським головам та директорам, які окупували нашу територію!

– Вимітайтесь геть! Це наша парафія. А ви, якщо хочете у баньці поблаженствувати, то збудуйте її в себе, в селі, а не зазіхайте на чуже!

– Та що з ними, братці, церемонитись. Силою їх, треба викурювати, силою…

А ті, що окупували баню, тим часом робили свою справу. Вони залюбки банились, намилювали один одному спини. Виставлена ж у дверях варта з молодців богатирської статури стримувала натиск юрби і вела з нею дипломатичні переговори. Від імені керівництва обіцяла через годину, зразу ж як тільки закінчиться дуже таємна нарада, звільнити об’єкт, а за заподіяні тимчасові незручності розплатитись бочкою пива та відром варених раків, привезених аж з одеського лиману.

Така солідна приманка заспокійливо діяла на наступаючих, гасила їх емоції. Тим часом головуючий таємної наради, користуючись підтримкою однодумців, спрямовував їх у потрібне русло:

– Ми, любі друзі, сьогодні зібрались на свою історичну, знакову, так би мовити, нараду. Щоб виробити стратегію й тактику дій, аби врешті-решт розв’язати найболючішу для наших сіл проблему масового миття громадян. З метою оздоровлення нації, недопущення інфекційних хвороб. Як ото роблять у сусідніх державах. У Турції та Греції для цього на кожному кроці – шикарні бані, у Фінляндії – сауни, у Росії – приватні баньки в дєрьовнях.

А чим ми, питається, гірші за людей? Статистика свідчить: у 1976-1978 роках у Кам’янець-Подільському районі працювало 49 сільських бань. У 1979 році, у зв’язку з будівництвом Дністровського водосховища та затоплення ряду населених пунктів Староушицького напрямку їх поменшало на 15. ще деякий час діючі бані, зокрема, у селах Гуменці, Оринин, Стара Ушиця, Сокіл, Велике Залісся, Привороття, Сахкамінь, Врублівці тримались на плаву. У суботу та неділю селяни мали можливість скористатись їх послугами, освіжити і тіло, і душу.

А нині що від бань залишилося? Одні руїни та спогади. У тому числі і в селі Підпилип’ї, де баня проіснувала найдовше. Тут навіть робилася спроба відродити вкрай потрібну для громади банну справу, та на превеликий жаль, вона закінчилася пшиком. Пустує підготовлене до масового миття селян приміщення.

Це ж – сором на всю Європу. Бо ж хто, питається, нас візьме туди, брудних та немитих. Не кажучи вже про рівень бідності населення. Та невже ми не в змозі об’єднати зусилля, вишукати потрібні кошти, аби простий трудяга – селянин мав змогу по-людськи, культурно і комфортно помитись? Хіба він цього не заробив, увесь вік важко працюючи біля землі-годувальниці, створюючи для всіх нас матеріальні блага?

Загомоніли керівні кадри:

– Воно то правильно речете, шановний, але де ж надбати стільки коштів? Тут для закупівлі нової техніки, пального, насіння та іншого необхідно грошей катма, а ви про бані балакаєте…

– То може б наші олігархи-мільярдери скинулись? Адже скільки вже у верхах обіцяють, що багаті поділяться з бідними.

– Розкривай кишеню ширше. У багатіїв і льоду зимою не допросишся.

– А може депутати виручать? У них теж грошей – кури не клюють.

– Таке скажете! Навіщо депутатам баня для сільського дядька, як вони миються, купаються і блаженствують на престижних курортах світу.

– Є вихід, – врешті подав пропозицію однин із поважних сільських керівників. – Вичитав я в одній газеті, що в сусідній державі, аби розв’язати проблему з миттям населення запровадили такі собі пересувні бані на колесах. Вона складається з двох вагонів. В одному помивочний пункт, у другому – котли для нагрівання води та обслуга. Ці бані дуже мобільні, бо пересуваються з допомогою тракторних двигунів. І що дуже важливо, для них нестрашне ніяке бездоріжжя, бо поставлені не на колеса, а на гусениці. Як бойові танки. І ці моторизовані бані будуть приїжджати в кожне село згідно графіка.

– Браво! – загуділо товариство. – Гра варта свічок.

– Ідею, – підсумував старший потайної наради, – обговоримо на наступній нараді. Бо пора звільнити місце для міських любителів побанитись і попаритись. Між іншим, треба і за оренду приміщення, як і обіцяли, розрахуватись.

Чи так воно було, чи ні – не ручаємось. Але в Старому місті такі чутки й досі з вуст в уста передаються. А диму без вогню не буває…

Борис УРОДА