Віддав сина у науку (придибенція від “Краю Кам’янецького”)
Юхим Сидорович місця від тяжкої жури собі не знаходив. Іншим батькам діти велику радість приносять, а йому – самі клопоти та переживання. І дня не проходить, аби його рідне чадо, синочок Артур, якогось коника не викинув, не здивував сусідів та вчителів школи своєю неординарною поведінкою.
Тільки й чується звідусіль:
– Злісний хуліган та урвитель росте!
– Це ж треба додуматися: у клас, де навчається, не через двері зайшов, а через віконну кватирку пробрався.
– У свого однокласника якось під час перерви мобільний телефон поцупив…
– А сусід того Артура у своєму обійсті на гарячому застукав із краденими горіхами, які хотів віднести на базар і грошима розжитися.
– То батьки у всьому винні. Як кажуть, яке коріння, таке й насіння.
– Ви неправі. Юхим Сидорович – людина чесна і порядна. Яких тільки виховних заходів до сина не застосовував, аби той взявся за розум. І мораль йому читав, і паском від штанів боляче частував, і поліцією та тюрмою лякав. Але все це як горохом об стінку…
Вихід зі скрутної ситуації підказала реклама. На дошці оголошень, яких було наліплено тьма, Юхим Сидорович натрапив на одне вельми цікаве: «Шукаю надійного помічника. Висока зарплата плюс гарантовані преміальні». А під текстом – номер телефону, куди звертатися.
Батько неслухняного Антона ледь не затанцював: «Та це ж рятівна знахідка!». Не відкладаючи справи в довгий ящик, зв’язався з таємничим роботодавцем. Той, уважно вислухавши Юхима Сидоровича, детально розпитав, скільки років Артуру, чи має він схильність до занять альпінізмом, чи вміє долати перешкоди, які трапляються у житті.
Юхим Сидорович і обмовився, що син не боягуз: посперечався якось з вуличними дружками, що зуміє за допомогою натягнутого каната з даху дев’ятиповерхового будинку перебратися на балкон сусіднього і звідти, як вправний акробат, спуститися на землю. І про уміння Артура проникати у чужі приміщення через кватирку і викручуватися з будь-яких халеп не забув сказати.
– Кандидат на вакантну посаду помічника підходить, – обрадував дядька роботодавець. – Приводьте його до мене. З нього я зроблю висококласного спеціаліста, який отримуватиме солідну винагороду за свою працю. Буде жити під моїм керівництвом у розкошах, купатиметься, як сир у маслі. Лише одна умова: про нашу розмову і договір – нікому анічичирк! Домовилися?
Юхим Сидорович слова дотримав: нікому навіть не заїкнувся про працевлаштування сина. Дотримав обіцянки і багатий роботодавець. Він і справді за короткий строк зробив з Артура аса своєї справи, свого надійного помічника. І все це без відриву від навчання у школі. За пару місяців підліток розжився масивним золотим перснем і таким же нашийним ланцюжком, а татові, себто Юхиму Сидоровичу, подарував коштовний наручний годинник у золотій оправі.
Дивувалися сусіди, знайомі, вчителі: звідки це добро взялося у вчорашнього хулігана та урвителя? Навіть висловлювали припущення, що він золотий скарб десь відкопав…
Відгадка не забарилася й шокувала усе місто. Шеф Артура, як з’ясувалося, був кримінальним авторитетом, майстром з обкрадання квартир. Потрібну наводку робив він, а вже його надійний помічник спритно проникав через віконні кватирки на місце скоєння злочину. На одному з них і застукали Артура правоохоронці, а він уже, коли його добряче притиснули, й розколовся, як стиглий горіх.
Борис УРОДА.
Автор:
Лічкевич Юлія
