ІШОВ СОЛДАТ НА ВІЙНУ…

Автор: | Опубліковано Долі людські Немає коментарів

Неймовірно важкий перший рік Другої світової війни. Радянські війська, не витримуючи ворожого наступу, залишали свої позиції. Ще досить довгою і важкою була дорога до перемоги над загарбниками.
То був буремний 1941 рік. На околиці села Безнісківці (тепер Абрикосівка) колгоспники закладали полезахисну смугу.
Садили молоденькі дубки і ялини. У тому гурті працював молодий заповзятий чоловік Станіслав Турчак. Десь опівдні на поле прийшов посильний з контори і повідомив кільком чоловікам, щоб на ранок наступного дня були готові до відправлення на фронт. У тому списку значився і Стасьо (так його називали).

Йдучи додому, він прихопив два саджанці: ялинку і дубочок. Відразу посадив на своєму обійсті та сказав:
– Ялинка буде для маленької донечки Віри, а дубок – для ще не народженого синочка.
Дружина Броня була тоді вагітна другою дитиною. Молоді батьки ще не знали, хто в них народиться – дочка чи син, але подумки сподівались, що матимуть синочка-дубочка.
Наступного дня вранці з сякими-такими речами Станіслав пішов до контори. Виряджали його дружина, маленька Віра і очікуваний синочок. Там уже зібрався гурт новобранців.
Чоловіки, вмостившись на кузові полуторки, заспокоювали своїх рідних:
– Ми повернемось! Не плачте!
Машини рушили, а хлопці як заспівали! Броня не запам’ятала, яку саме пісню, але ще довго над селом лунали гучні чоловічі голоси.
Отак без татка перезимували, а напровесні, у березні, народилась дівчинка Стася. Названа на честь батька. Та про неї Станіслав вже не дізнався. Перша похоронка, яка прийшла в село, була саме на нього – Турчака Станіслава Власовича, який загинув у лютому 1942 р. на підступах до Ленінграда.
А дерева, посаджені батьком для своїх дітей, прийнялися і ростуть. От уже не за горами 80 років дубочку, який став високим могутнім дубом. Ялинка минулої зими, на жаль, не встояла перед сильним вітриськом і зламалась. Гірко плакала Віра, котрій у вересні виповниться 80 років, адже це найдорожчий останній подарунок, який за життя залишив їй батько.
Ось так переплелись долі людей і дерев. На обійсті виросло вже не одне покоління нащадків Станіслава Турчака. А дуб і зламана ялинка ще довго-довго нагадуватимуть онукам, правнукам, праправнукам про того, хто і для кого їх посадив.
А мені подумалось: дивитись тому уцілілому дубу у мирне небо ще сотні літ, тягнутись до сонця і нагадувати всім нам про найбільші цінності – людське життя і мир.
Галина КШЕМІНСЬКА.
(с.Супрунківці, Абрикосівка)

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар