Сага про Китайгород
“Мене везли сюди, як на коронацію”, – таким було моє враження від поїздки в Китайгород минулого літа. А що вартує поетові так нафантазувати? Мабуть, через надмірно шанобливу увагу до моєї особи з боку ще не знайомих тоді мені поетів, лікарів, вчителів, які вирушили у цю подорож. І можливо, сама краса цього краю настільки вразила, що я аж розчулилася від її занедбаності, а подумки пообіцяла собі щось робити, відчувши в душі якусь дивну причетність до його майбутнього… Привезла тоді з собою півторби каміння, яке, наче живе, цілий рік пролежало біля мене на столі, гарно складене в кошик. А воно, як я дізналась, з тобою розмовляє…
І ось місяць тому підходить до мене одна літня жіночка та зі сльозами на очах благає: “Врятуйте наш Китайгород! Ви єдина, хто може це зробити! Усім байдуже до долі нашого села. Я читала ваші вірші, вони такі чисті й людяні! І бачила в газеті на фотографії, що Ви були в Китайгороді. Врятуйте наше село!”. Я дивилася на неї, на її сльози, пригадала “коронацію”, своє каміння, свій біль від побаченого, а ще, як років тридцять тому назад я в це село здійснила паломництво на велосипеді (не знала, що тут така дорога, наче американські гірки, то більше тягнула його за собою!) і знаєте, також розчулилася… Хто я, щоб рятувати населений пункт, в якому й справді сьогодні все занедбане, знищене (а тут були і величезна школа з готелем, і пекарня, і млин, і молочарня, у давнину навіть селом проходив великий шовковий шлях)… А ще в нашому Китайгороді можна побачити унікальне, єдине в світі силурійське відсолонення.
Працюючи колись журналістом, я багато виконувала своїх обіцянок: допомагала багатодітним сім’ям отримувати квартири, знаходила благодійників для забезпечення пологового будинку дитячим харчуванням, для поїздок обдарованих дітей за кордон та багато інших дрібничок… Але такої пропозиції ще не було. Хоча… Нічого немає неможливого.
І справді день від дня навіть вже сама очікувала на поїздку з друзями саме у Китайгород. Ну, хіба так буває?
Амазонка
Буває. А ви коли-небудь промокали серйозно під дощем? Коли з Юлею Піроговою, Юрою Раданом та Миколою Панасюком ми знову поїхали у Китайгород, змокли тоді до нитки… Уявляєте себе, коли дощ ллє наче з відра, а сховатися реально ніде? Жодного дерева, лише невеличкі кущики… Я хоч якусь хусточку прихопила (взагалі, призначалася від спекотного сонця). Вже зовсім змоклі, коли увесь одяг поприлипав до тіла, і моя довга “королівська” спідниця, яка ще донедавна мило виблискувала на сонці золотом, а тепер, уся в реп`яхах, реально стала на тобі важкою ношею, до Юлі прийшла ідея спустится до “римського” містка і сховатися під ним… Таким чином ми знайшли невеличку схованку… Юра сказав, що в цей день дві Юлі були посвячені цією Золотою долиною в амазонки, а він і Коля – в характерники… А потім ми гріли наші спини біля скелі, яка іменується як Китайгородське відслонення III і IV періодів палеозою і є одним з найповніших розрізів скупчень силуру і девону, якому біля 500 мільйонів років. І воно єдине в світі! Досі відчуваю тепло цього каменю. Він нас врятував, аби ми не похворіли після такого холодного купелю.
Село, що просто вмирає
Але віддалившись від цієї романтичної елегійності, можна побачити інший Китайгород. До перебудови, колись – це поважний районний центр, густонаселений оазис сільськогосподарського та культурного життя. Уявляєте, що 60 відсотків продукції для колишнього консервного заводу “Адамс” надходило лише з Китайгорода! Подейкують, що консервний завод будувався, роблячи ставку на китайгородські овочі та фрукти. Лідія Олександрівна Лайтер, колишня мешканка села (власне вона і запросила мене на цю подорож), розповідає, що після війни у містечку був базар, побільше, ніж у Камянці-Подільському; школа, що знаходилася у панському маєтку родини Потоцьких, скликала на навчання учнів з багатьох навколишніх сіл. Тут було 11 класів, а в класах навчалося по 40 учнів. А якої популярності набув сільський клуб! Життя сільське вирувало, квітло, було розмаїтим… Тепер тут залишилося біля 300 сільчан.
Тут, у Китайгороді, зустрілася з Надією Василівною Стрілецькою, яка є ровесницею Мерилін Монро — 93 роки! Пише і читає без окулярів, до того ж заспівала мені, пританцьовуючи “Чарівну Марічку”.
– Зайдіть до мене, зайдіть до моєї хати, я вам так хочу багато розповісти, – не хотіла відпускати мене зі свого подвір’я. Але мене чекали друзі, аби спуститися “шовковим” шляхом до цілющих китайгородських джерел. “Я обовязково зайду до Вас наступного разу”, – пообіцяла я. Тож “Сага про Китайгород” матиме продовження…
Але надія є
Днями несподівана інформація потрапила мені у вічі: у жовтні ц.р. на базі Китайгородської ОТГ відбудеться науково-практична конференція “Середнє Подністров’я в історії Кам’янеччини”. Серед питань, які, сподіваюся, викличуть зацікавлення, буде обговорено історіографію, археологію, джерелознавство краю; історичне минуле у новий час (до початку Першої світової війни); проблеми мікроісторії та топономіка краю; культура, освіта, наука, медицина; визначні постаті тощо. Організатори цієї конференції — Хмельницька обласна організація Національної спілки краєзнавців України (Кам’янець-Подільська районна організація). Отож, надія є. Віра є. Сили та можливості також є.
Юлія ЯВОРСЬКА-ЛИСКУН.
Автор:
admin
