Заслужив Іван подяку
У профком Іван звернувся
З болючим питанням:
– У колгоспі я труджуся
Зранку до смеркання.
Орю ниву, засіваю,
Урожай збираю,
А за всі свої старання
Лише дулю маю.
Хоча я передовик,
Перший у змаганні,
Пасти задніх бо не звик,
Звик бути в пошані.
Грамот маю цілий віз,
Журюсь: де чіпляти?
Жона ж ставить каприз,
Виганяє з хати.
Тільки й знає, що пиляє,
Попід ребра штурха:
«Тебе, Йване, начальство має
Вибач, за придурка.
Тобі винесли подяку
За те, що гнеш спину,
А завтоком, злодіяці –
Премію – машину.
Відхопили куш солідний
Голова і свита,
Тільки ти зостався, бідний,
Біля гнилого корита!».
Заспокоїли в профкомі:
– Не заздріть завтоком!
Знайте: нажите нечесно
Вилізає боком.
Он сусід, багач – ще з тих,
Їхав, задивився
На дівчаток молодих –
І ущент розбився.
Інший мучився, не спав
Як всі чесні спали.
Як не стеріг й пильнував,
А машину – вкрали!
Вам це зовсім не грозить,
Як рана відкрита.
Тож спокійно собі спіть –
Не вкрадуть корита.
З ним і вам, і жінці – рай,
Не буть безпорядкам,
Ну, а грамот урожай
Збережіть нащадкам.
Щоб на грамоти дивились
З вдячністю і любо,
Щоб родина вся гордилась
Вами, працелюбом.
Борис УРОДА