САМОВРЯДУВАННЯ = САМОРЯТУВАННЯ

Процес децентралізації в Україні не був завершений і потребує низки важливих рішень. Й досі триває дискусія про те, чи потрібні взагалі районні ради. Втім, війна загальмувала зміни, і ці органи місцевого самоврядування продовжують функціонувати. Над чим працює Кам’янець-Подільська районна рада, як вибудовує комунікацію з партнерами, колегами, мешканцями громад, ми запитали у голови Михайла СІМАШКЕВИЧА.

 

– Михайле Євстафійовичу, з якими найбільшими викликами Вам сьогодні доводиться зіштовхуватися?

– Головний виклик – це пошук можливостей для наповнення районного бюджету. Нині самоврядування я б назвав саморятуванням. Бо після територіальної реформи, коли утворилися об’єднані територіальні громади, районна рада залишилася без фінансування, не маючи бюджету.

Держава чітко сказала: ось вам передали 1,3 мільйона гривень, і що хочете, те з ними й робіть. Довелося скоротити кількісний склад апарату райради. Наразі тут працює 5 осіб. Але знаходимо можливості, щоб існувати і працювати далі.

Кам’янець-Подільська районна рада вибудовує дружні стосунки з громадами. Оскільки рада не має функцій управління громадами, то ми можемо виключно представляти їх спільні інтереси. З головами територіальних громад району ми постійно обговорюємо різноманітні проблеми, а там, де може бути корисною саме районна рада, ми обов’язково допомагаємо громадам. Зокрема, рада знаходить можливості для громад щодо отримання різної матеріально-технічної допомоги. Завдяки взаєморозумінню і співпраці, ми можемо більш ефективно розв’язувати нагальні питання та планувати майбутні проєкти.

Тобто ми їм допомагаємо, а вони – нам.

– У політичних колах держави продовжуються дискусії щодо повноважень районних рад. На Вашу думку, якими мають бути функції цих органів місцевого самоврядування? В яких сферах районні ради можуть бути найбільш ефективними?

– Дійсно, зараз ведуться діалоги на різних рівнях щодо подальших повноважень районних рад в Україні. Кам’янець-Подільська районна рада, будучи членом Української асоціації районних та обласних рад, постійно долучається до напрацювання рішень, які надалі стануть основою для більш конкретного визначення повноважень районних рад після завершення децентралізації.

У парламенті зараз на розгляді перебуває кілька законопроектів, де теж діаметрально протилежні точки зору з цього приводу: як от залишити, так і обмежити. Багато розмов точиться, що районні ради і райдержадміністрації, по суті, дублюють повноваження, і райради, як такі, нині не мають впливу на територіальні громади. Громади відокремлені, мають своє фінансування, вони є господарями, а райрада залишається осторонь.

Насправді, все залежить від того, наскільки ти хочеш працювати. Ми готові до всього.

На мою думку, районні ради повинні виконувати об’єднавчу та комунікаційну функцію між громадами, оскільки є чимало питань, у першу чергу інфраструктурних, які можна вирішувати лише спільними зусиллями. Громади однозначно повинні співпрацювати між собою, а районні ради можуть масштабувати таке співробітництво для розв’язання тих проблем, які постають у всіх або декількох громадах району.

Крім того, більшість депутатів районної ради обиралися у виборчих округах, які охоплюють декілька громад, тому вони також можуть лобіювати реалізацію спільних проєктів між різними територіальними громадами.

– Варто зазначити, що Кам’янець-Подільська районна рада одна із тих активних органів місцевого самоврядування, яка працює. Бо є ж по Україні випадки, коли органи місцевого самоврядування не можуть зібрати кворум, аби провести те чи інше важливе для життєдіяльності певного регіону рішення.

– Дійсно, у нас є повне взаєморозуміння зі всіма фракціями, які представлені в районній раді. Я дуже вдячний, що вдається знаходити консенсус навіть у тих питаннях, де потенційно можуть бути певні розбіжності в позиціях політичних сил.

– Михайле Євстафійовичу, чи вдалося Вам так само побудувати конструктивний діалог із головами об’єднаних територіальних громад Кам’янеччини?

– Практично з усіма громадами у нас склалися взаємовигідні стосунки. Ми чим можемо, тим і ділимося з ними. Коли я тільки став головою райради, то перше, що хотілося вирішити – забезпечити кожну громаду об’єднаного району технікою – це «швидкі», пожежні машини, інший необхідний транспорт. Але війна висунула свої прерогативи. На сьогодні більше 50 одиниць автомобілів, які були доставлені з-за кордону, ми віддали на громади, які, в свою чергу, передали їх для потреб ЗСУ.

– На Вашу думку, як, завдяки чому зараз вдається виживати громадам нашого району? І чи спроможні «малі» наздогнати «великих»? Бо, як відомо, стартували вони не з одного рівня.

– Дивно говорити, але малі громади теж виживають. Все, звичайно, залежить від керівника і від волі депутатського корпусу. Якщо толкові депутати, то вони, перш за все, переживають за долю своїх виборців, за економічний розвиток своєї громади. Вони знаходять кошти, залучають інвесторів, співпрацюють з іноземними партнерами.

Як приклад, можу назвати Чемеровецьку, Смотрицьку, Жванецьку громади, які розширюють свої спроможності завдяки співпраці з іноземними партнерами. Вони підписали ряд міжнародних угод про співпрацю.

Але дякувати Богу, наша кожна громада живе.

Звичайно, виникають проблемні питання з фінансуванням, як от наприклад вчителів. З кожним підвищенням заробітної плати, знаходити кошти стає все важче, оскільки бюджет залишається той самий. Але вони знаходять вихід із цієї ситуації, саме якраз завдяки співпраці з місцевими підприємцями, інвесторами, які провадять свою діяльність на території громад.

– Якщо вже мова зайшла за міжнародну підтримку, знаю, що тут є чимала і Ваша заслуга… Ви багато їздите за кодон, розширюєте і налагоджуєте міжнародні зв’язки.

– Дійсно, своє партнерське плече нам у ці важкі часи підставляють наші іноземні колеги. Так, завдяки донатам з-за кордону (приємно тут відзначити Мальтійський Орден, який існує понад тисячу років), можемо допомогти і малозабезпеченим родинам, сім’ям загиблих, безвісти зниклих, внутрішньо переміщеним особам, тобто тим, хто знаходиться у критичній ситуації.

Тут не лише моя заслуга, а й всього нашого депутатського корпусу. Перше рішення, яке було прийняте депутатами на першій сесії Кам’янець-Подільської районної ради – це надання мені повноважень підписувати міжнародні угоди про співпрацю. Якщо брати голів територіальних громад, то вони мають право самі укладати такі договори, без рішень місцевих депутатів, а ось очільники райрад – лише за погодженням депутатського корпусу. Ми це питання на першій сесії прийняли, і це дало і дає змогу розширювати нашу співпрацю із закордонними партнерами. Ось буквально на днях ми з Мальтійським Орденом приїхали із Румунії. Знову підписали там угоду про співпрацю на 2026 рік, тож наші плідні взаємини, сподіваюся, будуть тривати й надалі. Запланована поїздка і в Польщу. До міст, з якими ми співпрацюємо вже не один рік. Активність продовжується. Не можна сказати, що ми зациклилися лише на одному. Це зовсім не так. Розширюємо зв’язки, поки є можливість. І віддати належне, наші іноземні партнери нам у ці скрутні часи дуже допомагають.

У перші дні війни польські волонтери майже щотижня приїжджали до нас. Зараз є проблемні питання. Бо не кожен іноземець набереться сміливості, аби навідатися в Україну, але все таки їдуть і допомагають. За що їм велика вдячність від українців.

– Не можу аби не оминути ще одну болючу тему як для всієї України, так і нашого регіону – підтримка ветеранів, їхніх родин. У березні під час 27-ї сесії районної ради депутати підтримали ініціативу заступника голови Хмельницької ОВА Володимира Юр’єва, а також Вашу щодо створення комунального закладу «Ветеранський простір «Ветеран ПРО» Кам’янець-Подільської районної ради».

– Дійсно, в умовах повномасштабної війни Україна потребує ефективної системи підтримки ветеранів – людей, які боронять державу і після повернення із фронту потребують не лише медичної та юридичної допомоги, а й глибокої соціалізації.

Нині у комунальному закладі працює 72 фахівці із супроводу ветеранів війни та мобілізованих осіб, які фінансуються з державного бюджету. Варто сказати, що наша область була першою у цьому питанні. Це був пілотний проект. Все залежало від того, чи зможемо ми налагодити співпрацю всіх органів виконавчої влади. Нам це вдалося. Куратором цього проекту є заступник голови Хмельницької ОВА Володимир Юр’єв. І ми дійсно вийшли на такий рівень, що нас ставлять у приклад. До нас телефонують, з нами радяться, консультуються. Я скажу, не кожен може витримати це навантаження. Адже є чимало прикладів, де очільники аналогічних установ звільняються, не витримують. Чисто психологічно досить важко працювати з людьми, а особливо з тими, які пройшли пекло війни, бачили смерть, втрачали своїх рідних, близьких…

Нам довелося все розпочинати з нуля. Певну установчу допомогу надавала обласна військова адміністрація. Ми ці рекомендації корегували під свої умови, вносили свої напрацювання, бо ж кожна територіальна громада має свої певні відмінності. Однак загальним є те, аби налагодити співпрацю з ветеранами війни, з родинами наших захисників, які потребують юридичної, психологічної, фінансової допомоги, надати їм супровід у вирішенні тих чи інших питань.

Зрозуміло, що не завжди вдається надати матеріальну допомогу через брак фінансів. Але коли приїжджаємо у такі родини, то для них вже саме спілкування є великою підтримкою, вірою в те, що їх не забули, і тоді розумієш, що наша робота уже чогось варта.

Це досить важко самому пережити. Як дивитися, до прикладу, в очі матері з Чемеровеччини, у якої було два сини і обидва загинули на війні? Вона бідна плаче: дві хати поруч, а там немає її дітей. Залишилася сама… Їй, як і кожній іншій родині, важливо, що за них не забули, їх пам’ятають.

Я кажу, що наші українські жінки – це особливий вид людей. Це все витерпіти, знайти сили не лише жити, а й підтримувати інших, боротися – це багато чого вартує.

На завершення нашої розмови хочу подякувати всім жителям Кам’янець-Подільського району за патріотизм, незламність духу, стійкість та віру у Перемогу. Сьогодні нас усіх об’єднує одне — дати рішучу відсіч ворогу, відстояти рідну землю і перемогти. Віримо у Збройні Сили України! Працюємо спільно для нашої Перемоги!

Надія ЄРМЕНЧУК