ВІЩІ СНИ ПИЛИПА
Переплутати Пилипа Кирика не можна ні з ким. Не було у нього, скільки себе пам’ятаю, двійників або хоча б одного, котрий мав би схожу копію його фізіономії.
– Я, – не пропустить нагоди похвалитись, – живу в єдиному екземплярі. Чим і знатний як рідкісна особистість далеко за межами свого рідного краю. І не лише лицем, а й паспортними даними. Ну, скажіть мені чесно: а чи ви бачили громадянина, ім’я та прізвище якого читаються однаково. І вперед, і назад. І Пилип, і Кирик.
Мовчите, ніби язика проковтнули? Отож бо воно й є. Як мовиться, проти лома нема прийома.
А ще мене усі знають як невиправного сномана, котрому майже щоночі сняться кольорові віщі сни з трагічним фіналом. І кожного разу я терплю нищівну поразку. Опиняюсь в нокдауні, а то й і нокауті. Хоч сядь та плач, або закінчуй невдале життя самогубством.
А все через свій слабкий характер. Замість того, щоб енергійно й цілеспрямовано діяти, упускаю зручний момент і ловлю гаву.
Перший раз прозівав свою наречену Клаву, на яку поклав око. Вона, моя краля, жила, як у Бога за пазухою. Батьки постарались забезпечити своє чадо усім необхідним. І грішми, і житлом. Мала справжній палац, з усіма комунальними зручностями, солідну суму грошей на ощадкнижці. А цим багатством заволодів інший жених. Хитрющий бізнесмен, який зумів вговорити Клаву стати йому законною дружиною. Спродав її шикарне придане і забрав до себе, у місто.
Іншого разу мене надурили на базарі. Приснилось, що вторгую за кабана великі гроші та куплю легкову автомашину. На заздрість сусідам.
Прогорів на операції. Кабан з обійстя тю-тю, а мені за нього заплатили фальшивими долярами, які я намірився пустити у діло. То мене, дурного та недосвідченого (мало того, що ці доляри конфіскували), до криміналу потягнули. Насилу предки, себто батьки із халепи виручили.
А як я позбувся зубів, вам ще не оповідав. Та ні, ніхто їх не вибивав. Я у бійки ніякі не встрягав. Не маю до цього тяжіння. Звик з людьми у мирі та злагоді жити, не давати волю рукам.
А кровних кілька зубів я у магазині продтоварів десь посіяв. Я ще хоч за віком не дід, а вже зубний протез (щелепу) ношу. От вона, клята, і випала, коли я у черзі за покупками стояв.
А випала тому, що я, аби вона міцніше ясен трималась, несвоєчасно змастив її пастою «Корега».
Два дні без зубів мучився, у магазин навідувався, розпитував у продавців та прибиральниць, чи ніхто, бува, випадково про мою згубу не чув. Врешті не витримав, бо що то за їжа, приготовлена мною з допомогою ситечка та тертки?
У стоматполіклініці мене оперативно обслужили як особу, яка має пільги на зубопротезування. Бо я вже два рази скористався тим правом. А цього разу на мене наче відро холодної води на гарячу голову вилили:
– Шановний чоловіче, вибачте нам за неприємну для вас новину. Пільги вже відмінили. Як у свій час і безкоштовний проїзд ветеранам у громадському транспорті.
То я хоч і спокійний, не нервовий, а не стерпів і поцікавився: «А чи не скажете мені, коли вже нарешті без медичних профілактичних масок у магазини, аптеки, автобуси впускати будуть? Може, вже кінчився карантин на коронавірус?».
Конкретної відповіді на болюче питання я так і не одержав: «Там, на верху, начальство знає, що робить. Їм видніше…».
Прийшов я додому радий-радісінький. Показую рідним нову вставлену щелепу, а мені мама й ще одну, дуже приємну новину повідомляє:
– Радій сину. Знайшлась твоя зубна згуба. Осьдечки, оця симпатична дівчина принесла.
Я з радості ледь не затанцював. Познайомився ближче із дівчиною, вдячно обійняв її і розплатився з нею за послугу, за свято для сім’ї. Воно, люди добрі, стало для нас знаковим, вічним.
Бо я, скажу вам по-секрету, одружився на гості, а вона пообіцяла, не відходячи від каси, що буде для мене надійним хранителем зубів:
– Запам’ятай, Пилипе. Зуби – дуже цінний скарб. Їх потрібно берегти. Бо без них, як і без води: і ні туди, і ні сюди. Особливо ж, коли не маєш чим їсти. Бо тоді дорослий мужчина нагадує безпорадне немовля.
Я, Пилип Кирик, на всі сто процентів згоден з таким порівнянням.
Борис УРОДА.
Автор:
admin
