МИ ЩЕ СВЯТКУВАТИМЕМО ПЕРЕМОГУ!

Дистанція цього марафону не тягнула на олімпійську, бо обмежувалася двадцятьма п’ятьма кілометрами, але «ДАНКОНМАРШ», у котрому брало участь більше тисячі чоловік, пролягав через складну гірську місцевість (тут тобі не шосе) із вантажем за плечима й зброєю.
Це один із найяскравіших епізодів, який закарбувався в пам’яті лейтенанта 309 батальйону (48 інженерна бригада) Юрія ЧЕРНИША під час несення ним миротворчої вахти в Косово.

Цікавлюся, чи не займався він у школі легкою атлетикою.
– Мене завжди приваблював футбол, – сміється. – Ну і, звісно, мій зріст у 192 сантиметри помічали тренери з баскетболу, так що доводилося і м’яча до корзини закидати, не без того…
А ще запитую, чи не важко було йому –фахівцю із садово-паркового господарства, перекваліфіковуватися у військового. Як з’ясувалося, жодних проблем у зв’язку з цим не виникало, адже батьки Юрія (і тато, і мама) служили в авіачастині. Отож, і син, опановуючи мирну професію, уважав за потрібне закінчити військову кафедру.

– А щодо квітів, – розмірковує наразі Юрій, – ми ще саджатимемо їх і у Криму, і на Донбасі…
Схід насправді нині потребує молодих, свіжих сил для виконання надважливих завдань, якими Юрій Черниш зі своїм взводом займався у зоні ООС.

Безумовно, ландшафтним дизайном опікуватись і приємніше, й прибутковіше, та прокладати «дорогу життя» до селища, котре розташувалося впритул до непідконтрольної українській армії території, престижніше й по чесніше. А головне, її так потребували мешканці потерпаючого від війни регіону, бо ж і «швидка», і хліб, і предмети першої необхідності тепер прибуватимуть до населення вчасно. І це, без перебільшення, можна сміливо називати мирною місією захисників України.

Тож згодом, перебуваючи на Балканах, Юрій укотре впевнювався у правильності власного вибору. Там, у маленькій країні, в якій до цих пір на грунті етнічних конфліктів можуть виникати збройні непорозуміння, він знайшов багато друзів, зокрема колег з Угорщини, які щиро ділилися з українськими вояками знаннями, досвідом.

Швейцарці, британці, американці, німці – сьогодні вони всі разом задля того, щоб на всій планеті нарешті запанував мир. Тож натівський вишкіл – одна з найнеобхідніших передумов його. І як ніколи ми розуміємо зараз, що єднання з країнами, котрі прагнуть жити в злагоді, конче потрібне кожному.
Цей шлях перетинали гірські ріки, величні вершини, що, здавалося, впиралися у самісінькі хмари, він йшов понад прірвами, та всі, хто дав присягу на вірність, на кого сьогодні з надією дивиться цивілізований світ, успішно долали ці перешкоди.

У цих лавах знаходився і наш земляк, миротворець Юрій Черниш, і немало його співвітчизників, які точно знають, що урешті-решт переможуть здоровий глузд і велике бажання зберегти життя на нашій квітучій кульці.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах