Живе такий хлопець

Незрозуміло, коли Богдан виконував домашні завдання, адже навчався в кількох закладах. По-перше, загальноосвітня, звісно, як у всіх, школа, музична, де оволодівав одразу трьома інструментами – сопілкою, фортепіано та гітарою, а ще майже щодня ходив на хореографію, і не просто відвідував, а об’їздив з ансамблем пів-України, отримував із колективом навіть закордонні дипломи. Не забудемо й про відділення живопису, котре закінчив Богдан МІЗУН, а відтак може за нагоди намалювати нас із вами чи якийсь заповідний куточок Оринина, в якому народився і зростав. Та не поспішаймо позувати, бо в Богдана насправді нема на це часу, а тому чесно зізнається, що двадцять чотири години на добу – велика несправедливість.

Автомобільний транспорт – ще одне захоплення хлопця. На ньому він не лише пересувається, а й полюбляє поратися коло нього: двигун перебрати, підрихтувати машину так, щоб дядьки, котрі зуби, як мовиться, з’їли на ремонті, позаздрили б.

Нині Богдан у ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти» опановує вже другу спеціальність: після одинадцятого пішов учитися на автослюсаря і от-от стане кваліфікованим сантехніком-електрогазозварювальником. Підробляючи на канікулах, удосконалюється в реставраційно-будівельних роботах. Якщо потрібно, зготує обід, випере одяг – жодних проблем! Його батьки можуть тільки тішитися такою самостійністю сина.

Намагаюся зазирнути в недалеке майбутнє:

• Якщо покличуть до війська, ким би хотів стати?
• Танкістом, – не сумнівається. – Це ж така техніка!

З комп’ютером Богдан теж на «ти», але проводити час у соцмережах йому ніколи, адже його життя, насичене найрізноманітнішою діяльністю, часто-густо нагадує суцільне свято. І це не обмовка – музикант, співак, танцюрист, чудовий актор, звукорежисер, Богдан Мізун завжди нарозхват. Без нього неможливо уявити урочистості та дискотеки, брейн-ринги чи концерти, котрі проводяться в закладі. Та й сам Богдан не бачить свого буття без усього цього. Є люди, котрі потрібні всім, – герой нашого нарису з таких.

Він змалку не боявся сцени, і якби раптом не треба було нікуди поспішати, земна куля, мабуть, перестала б обертатися навколо своєї власної вісі, в усякому разі для Богдана.

– Уяви, що ти несподівано, – підкидаю хмизу в нашу розмову, – потрапляєш на безлюдний острів. Скільки протримаєшся?

Хлопець замислюється на хвилину:

• Якщо зі мною будуть гітара й друг, а краще подружка, то, можливо, день-два…
• Біля тебе щодня маса народу. А друзів багато? – цікавлюся.
• Таких, що «привіт-бувай», вистачає, – розмірковує, – але справжній друг – це все-таки інакше…

Богдан знає, що каже. Упродовж декількох років в його родині проживає хлопець-сирота, який став йому майже братом.

Ось ми разом і віднайшли визначення цього поняття: друг – це брат, тож друзів не може бути більше, скажімо, аніж пальців на одній руці.

– Богдане, для тебе важливо, як тебе сприймає соціум? – запитую.

– Важливіше, що я роблю для нього, оцінку ж собі я можу поставити сам.

А от це прямо в точку, тому що за такого сприйняття життя є куди рости, є шанси збагатитися найкращим від оточуючого тебе середовища, про що упродовж тисячоліть мріяли всі філософи світу.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах