Перо Василя Добровольського не знає спокою

«Життя прожити – не поле перейти», – стверджує народна мудрість. А як прожити його так, щоб на фінішній прямій, коли прийде час підбивати підсумки, не було прикро, не докоряло власне сумління за упущення і помилки, за недобрі, негідні дії та вчинки, які з висоти прожитих літ видно особливо виразно? Відповідь можлива лише одна, безальтернативна: треба намагатися жити по совісті, творити добро, якого завжди так не вистачає, приходити на допомогу, якщо вона комусь конче потрібна. І робити це, діяти саме так постійно, щодень. Упродовж всього життєвого шляху. Бо ти на Землі – Людина…

Василь Григорович ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, можна сказати з упевненістю, завжди прагнув і прагне сповідувати ці принципи й норми, вони є його життєвим кредо. Хіба можливо таке в наш бурхливий, неспокійний час тотального нехтування загальнолюдськими моральними цінностями, духовними пріоритетами, коли голий практицизм , жага наживи, непомірного збагачення, корупція і насильство сягнули своєрідного апогею й не видно їм кінця-краю? Можливо! Адже Добро, добрі дії і вчинки, врешті-решт, таки візьмуть гору, переможуть зло, яким би підступним воно не було. Про це писав і пише, сповідуючи людську доброту, відстоюючи справедливість і згадані вище критерії, журналіст, людина високого обов’язку і честі Василь Добровольський. Його гостре, націлене на повсякденний невтомний пошук перо не знає спокою, служить людям. Щоправда, Василь Григорович нині вважається на заслуженому відпочинку (роки все ж беруть своє!), та спокій йому хіба що сниться.

Справи, справи… Пішов, так би мовити, у відставку як власкор обласної газети «Подільські вісті», де і досьогодні згадують його енергійність, організаційний хист і творчий ентузіазм, одначе від діла не відійшов. Активно займається громадською діяльністю. «Не можу без роботи, без справи», – мовить. І додає: «З ними якось комфортніше…». Публікації Василя Добровольського часто-густо з’являються на шпальтах тих же «Подільських вістей», місцевих газет. Продовжує ветеран журналістики творчу співпрацю і з регіональним часописом «Край Кам’янецький», заступником головного редактора якого працював не один десяток років. Трудився плідно, улюбленій справі віддавався сповна, чим заслужив повагу і авторитет у сотень, тисяч вимогливих читачів і прихильників газети на Кам’янеччині. Про читабельність і авторитетність газетного слова переконливо свідчить те, що в найкращі, найуспішніші її роки наклад міськрайонки (до речі, виходила чотири рази на тиждень!) сягав майже 40 тисяч примірників і був одним із найвищих в Україні серед місцевих мас-медіа. Читачам подобались актуальні аргументовані статті, кореспонденції, нариси Василя Добровольського, його колег. А ще – особисті якості Добровольського-журналіста, Добровольського-людинолюба.

Він любив рідний край, куди повернувся після багатьох років життя і праці у Криму, який згодом відійшов до Росії. Повернувся в Україну, додому. Разом з дружиною Ганною Станіславівною, доньками. Працював у редакції міськрайонки, згодом його запросили в «Подільські вісті».

Його творчий потенціал, організаторські здібності, вміння працювати з людьми добре прислужилися важливій справі. Особливо у ті винятково складні часи, на зламі двох епох, коли змінювалися суспільно-політичні й економічні формації, країну, суспільство потрясали кризи, на зміну усталеним формам і засадам приходили нові, нерідко непродумано-злочинні, що не принесли очікуваних позитивних змін. Редакція, журналісти відчули це на собі. Було дуже важко, але вони були з людьми. Разом долали труднощі й негаразди, не дозволяли газеті загинути. І допомагали землякам виживати, не зневіритися. Вистояти.

Василь Добровольський був серед тих, хто опікувався тими, кому були особливо необхідні допомога і підтримка. Як заступник головного редактора розгорнув активну діяльність з допомоги дітям-сиротам, яких виявилося чимало. У співпраці з відомим у 1990-ті Товариством Петера Келера з Вісбадена (ФРН) організували низку благодійних акцій, надавали матеріальну допомогу найбільш нужденним. Скільки подяк, добрих побажань одержали тоді журналісти від кам’янчан за зроблене, за вкладені зусилля, доброту, чуйність до чужого горя! Василь Григорович був серед тих, хто прийшов на допомогу у скрутний час. Хіба тільки тоді?

Якось зустрів Василя Добровольського на одній із вулиць міста. Він поспішав. Заклопотано повідомив: «Колезі потрібна медична допомога. А це кошти. Звертаємось до тих, хто може хоч чимось посприяти». В іншому випадку взявся допомагати дідусеві з села, колишньому остарбайтерові, у справі з пенсією.

Нещодавно з його ініціативи було організовано збір коштів на складну хірургічну операцію студентці одного з вишів міста. Активно до благодійної акції долучилися колеги Василя Григоровича по перу, редактори газет «Подолянин», «Край Кам’янецький», «КлюЧ» Алла Бабляк, Надія Єрменчук, Тетяна Шуханова, голова районної організації Аграрної партії Ігор Гай. Для цього були також виділені кошти з бюджету міськрайонної організації Національної спілки журналістів. Нині ним зініційовано збір коштів на лікування тяжкохворого кам’янчанина Ігоря Щербаня (другий рік хлопець перебуває в коматозному стані). Спільно з районною організацією Аграрної партії, її керівником Ігорем Гаєм, депутатом районної ради Олександром Чілійчуком голова організації НСЖУ Василь Добровольський, його заступник Юрій Шубарський організували збір грошей на придбання питної води для військовиків з Центру розмінування, котрі знешкоджували вибухонебезпечні предмети у Балаклії та Калинівці, позашляховика для учасників Операції Об’єднаних Сил від Центру розмінування. З ініціативи керівника районної організації АПУ Ігоря Гая, стараннями Василя Добровольського зроблено подання-клопотання до органів місцевого самоврядування, в результаті чого десяткам видатних і знаних наших земляків, у тому числі журналістам, уродженцям Кам’янеччини, присвоєно звання почесних громадян різних населених пунктів, на їх честь названо вулиці.

Подібних прикладів багато. І всі вони підтверджують тезу: жити потрібно для людей, бути корисним їм. Це найважливіша, найблагородніша і найпочесніша місія людини, кожного з нас.

Уже кілька років Василь Добровольський очолює міськрайонну організацію Національної спілки журналістів України. І тут він проявив свої неабиякі організаторські здібності, вміння працювати з людьми. Нині Кам’янець-Подільський осередок НСЖУ – один з найбільших в області, Україні. На його рахунку чимало корисних справ, проведених заходів. А буде ще більше! Бо не зупиняється на досягнутому Василь Григорович. У свої сімдесят (хіба ж йому стільки літ?!) він такий же молодий, сповнений завзяття й енергії. Пише, живе повноцінним творчим (і не тільки творчим, певна річ) життям. Стежиною дідуся – ветерана української журналістики – пішли й двоє улюблених онучок. Оксана, старша, працює на одному з провідних телеканалів українського телебачення, молодша Діана, також майбутня випускниця К-ПНУ імені І.Огієнка, навчається на факультеті журналістики і мріє йти стежиною дідуся й старшої сестрички. Певні літературні здібності проявляють вже й внуки молодші – Владислав і Діаночка. Щастя ж їм, талановитим продовжувачам справи ветерана-журналіста!

…Він народився 8 лютого 1949 року в мальовничому, овіяному історичними легендами та переказами селі з поетичною назвою Круті Броди, що на Ярмолинеччині. Одержавши вищу освіту, свій творчий шлях на ниві журналістики розпочинав в редакції газети «Керченский рабочий», відтак працював у керівних органах Криму.

Змалку привчений до праці. З цим і крокує нелегкими життєвими стежками-дорогами сім десятиліть. Живе з любов’ю в серці. Вірить у людську доброту, впевнений, що вона, доброта, врятує нас, Україну, світ увесь. Що вона приведе до щастя, злагоди, достатку. Нехай його віра здійсниться, реалізується. Бо інакше задля чого ми прийшли в цей загадковий, тривожний світ?

Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ, письменник, Заслужений журналіст України.

Іван ПРОКОФ’ЄВ, кандидат філологічних наук, доцент, член НСПУ.

 

Додати коментар