Олександр Ільков з Великої Слобідки залишився один із 29

Нелегким було життя ветерана праці, мешканця с.Велика Слобідка Олександра ІЛЬКОВА. Та важка праця, трудові будні загартували Олександра Васильовича, зміцнили не лише тіло, але й дух. Тож 29 березня він відзначив славетний ювілей – 90-річчя від дня народження.

Зростав Олександр Васильович напівсиротою, лише із матір’ю. Він і досі з болем у душі згадує своє босоноге дитинство, голод 1933 року, колективізацію. Мама тоді мала дві десятини поля й не хотіла вступати в колгосп, але активісти змушували. Забрали все – останній мішок жита та останню торбину із пшоном.

Ще будучи хлоп’ям, наймався пасти людські кози та вівці, а їх було чимало – 99 голів. Доводилося скакати скалами та камінням босому, бо взутися не мав у що. Односельці пожаліли, зібрали по 2 яйця за кожну тварину, яку він пас, і заплатили майстру, аби пошив пастушкові ходачки. Взимку хлопець відвідував школу, закінчив 7 класів.

Олександр Васильович добре пам’ятає, той момент, коли в село прийшли німці й почали встановлювати свої порядки. Якось, пригадує, хлопчаки пасли худобу. В той час повз них проходили німець та поліцай. Пастухи не піднялися й не вклонилися новим господарям, за що окупант спустив на них вівчарку, а потім ще й побив, наказуючи, щоб наступного разу виявляли більше поштивості до нової влади.

Пригадує Олександр Васильович і те, як німці відступали через Дністер, переправлялися на плотах, човнах, залишивши на березі техніку, коней. Тоді він привів додому двох коників, які потім допомагали по господарству йому та односельцям. Потім тварин забрали в колгосп.

1947 року юнак неодноразово їздив в західні області України, важко працював за харчі, бо в селі після війни було голодно й сутужно. «Зарплату» отримував невелику – одного разу привіз 2 пуди пшениці, іншого — мішок картоплі, а ще раз — мішок квасолі. Але навіть це було підмогою для сім’ї. А якось, під час однієї із поїздок, у кутку вагона знайшов 35 кг солі, зібрав у мішок і приніс додому. Продавав на ринку сірниковими коробками. За зароблені гроші хлопець придбав козу, яка стала годувальницею родини.

1949 року Олександр Васильович одружився із дівчиною із свого ж села Марією Дмитрівною, з якою прожив 49 років. На жаль, дружина покинула цей світ 20 років тому. Подружжя побудувало хату, виростило й виховало трьох дітей. Син Анатолій – підполковник запасу. Дочки Анюта й Надія мають власні сім’ї, проживають у власних будинках, які їм допоміг побудувати батько своїми працьовитими руками.

Усе своє життя Олександр Васильович пов’язав із сільським господарством, працював у тракторній бригаді слюсарем, а потім, закінчивши курси трактористів, 20 років трудився трактористом, вирощував кукурудзу за інтенсивною технологією. За самовіддану працю був нагороджений грамотами й цінними подарунками.

Нині Олександр Ільков – найстарший в селі чоловік. Із 29 чоловіків, народжених 1928 року, він залишився один.

У день ювілею зі святом Олександра Васильовича щиро привітала Кам’янець-Подільська організація ветеранів України. До привітань приєдналися голова Слобідсько-Кульчієвецької сільської ради ОТГ Р.О. Нестеров, в.о. старости Ю.Г. Сидорук, менеджер Компанії «Кернел» В.В. Андрейцева, завідуюча бібліотекою О.М. Гаджула й побажали ювіляру здоров’я й довгих років життя.

Анатолій ГАДЖУЛА, член президії районної організації ветеранів.

 

Додати коментар