А ПАРК ЗАВЖДИ ЧЕКАЄ НА ЛЮДЕЙ…
Так, він завжди чекає на нас: чи у спеку, чи у весняну зливу, чи коли засипаний кучугурами снігу або ж багряно-жовтим осіннім листям. Він обійме затишком алей, а пальці гілок його столітніх лип і дубів раз по раз розкриватимуть над тобою шматочок неба, щоб зігріти тебе сонячним промінням… І тоді спокій думок поверне тебе в щасливе дитинство…
Це про парк. Це про друга мого життя, друга для багатьох таких кам`янчан як і я. Я присвячувала часом йому вірші. Давайте пригадаємо зараз дитячий мультяшний кінотеатр «Малятко» і «Літній театр», про те, скільки ми провели тут галасливих карусельних днів, скільки прибігали сюди з санчатами, лижами, роликами, а проведеним танцювальним вечорам навіть немає ліку… Тому, мабуть, невипадково, що майже однією з перших вирахувала інформацію, що цього року нашому парку ім. Т.Шевченка виповнюється 135 років, і почала поширювати її в Інтернеті. Про це мало хто й знав. Тому наш «Український клуб» ініціював проведення загальноміського свята, гідного цієї події.
Та сьогодні парк через буревій, що пронісся нещодавно над містом, перетворився у жалюгідного бідака… Такого ми ще не бачили. Здається, у ньому немає й місцини, де б не лежало повалене дерево, величезні гілляки… «За якихось півгодини, – розповідає очевидець, працівник парку, – буревій шматував і рвав дерева, розколюючи їх навпіл, виривав з корінням і кидав на землю. Все навколо гуло… Було дуже страшно»…
Минулого літа шалена несподівана злива застала мене раптово посеред парку. Я тоді дуже злякалася. Розумію, як довелося пересидіти цей буревій працівникам атракціонів і кав`ярні, які саме в той час закінчували роботу й зачинялися.
Сьогодні ж не святкування на часі, а думка про те, як допомогти парку, як зробити його знов окрасою та історичним надбанням міста. Це правда, що саме за день-два до буревію ми з Надією Підскоцькою, заступником голови ради ветеранів міста, обговорювали заходи, які планувалися для сценарію до ювілею парку. В моїй уяві вже чулася звідусіль натхненна поезія і веселі пісні, натомість – траурна мелодія бензопилки біллю краяла серце від побаченого… Ясени, липи, клени, яким за сто років, разом з ними й молоді дерева, тепер приречено піддані її волі.
Тричі пройшлася парком після буревію. Точніше – обережно пробиралася через гілляки і повалені дерева. Здивувало дуже, що побачила і в перший, і на другий день лише по одному робітнику, які щось прибирали, а на третій – взагалі жодного… Це неймовірно! Але так є. Чи не вистачає людей, чи не хочуть платити за таку працю відповідні організації, чи байдужість? І досі парк виглядає жалюгідно.
Пригадалося, що до недавнього часу він стояв запустілий і закинутий, відлякуючи своїм захаращеним виглядом людей, ніхто тут не проводив санітарної вирубки. Лише останніми роками трохи навели порядок. Однак потужні буревії внесли свої корективи. Аж вириваються з грудей такі гнівні римовані рядки:
Збайдужіли душі наші і серця,
Злінувалися руки і бажання.
І буревії, як пропасниця,
Як Боже людям покарання.
Так, буревій – це стихійне лихо. А коли таке трапляється, повинна вся громада проявити зібраність, згуртованість, і всім разом слід вийти на ліквідацію наслідків.
Але де там! Йдеш містом, і у багатьох дворах ще бачиш також повалені, потрощені дерева. Досі багато дитячих майданчиків, навіть пішохідних доріжок, завалені сухими потрощеними деревами та гілляччям. Дивуєшся, що мешканці прилеглих будинків не гуртуються, щоб прибрати свої двори, а таки чекають на приїзд комунальників. Навіть моя знайома розповіла, що хотіла прибрати з пішохідної доріжки велику гілляку, натомість дві пані, котрі йшли позаду, невдоволено закричали: «Что вы делаете? Зачем трогаете? Так они никогда не уберут!». А хто «они»? От якби зараз хтось із забудовників розрив траншею для будівництва висотки, ці «пані» одразу б повиходили з плакатами і погрозами… Так і хочеться тут пригадати оте «понаехали»…
Це правда, що завжди у всьому винуватять владу. Увесь фейсбук «кипить» від гніву. Звичайно, що влада неналежним чином організовує роботу комунальних служб. І найбільше прикрість у тому, що до дня 30- річчя Незалежності України парк зовсім не прибрали, не підготували це місце до святкових відвідин, як у прекрасні часи моєї молодості. Але ми, істинні кам`янчани, повинні бути прикладом, ми повинні бути патріотами свого міста, яке дало нам притулок, співжиття, надію на завтрашній день. І свій патріотиз ми не повинні проявляти лише з трибун і на мітингах, а у щоденних справах: в даному випадку прийти сюди на прибирання наслідків стихії.
Навіть прикрашаючи своє місто, ми прославляємо, дбаємо про його велич і майбутнє. Кам`янчани не повинні забувати, що поряд з історичною архітектурою зелені насадження – також багатство міста, адже рідкісні його дерева є пам`ятками природи, що становлять наукову, історичну цінність та охороняються законом. Завдяки ним місто завжди було одним з найзеленіших в Україні і серед населених пунктів відзначалося великою кількістю ботанічних пам`яток природи місцевого значення. Крім естетичних та оздоровчих функцій, ці дерева несуть вулицям міста ще й ореол своєрідності, старовинності, монументальності та неповторності.
Наш «Український клуб» вже другий рік веде активну роботу зі збереження цих пам`яток, створює свою карту рідкісних дерев, а також виступає з пропозицією обрати дерево, яке б стало символом нашого міста, його оберегом. Ми неодноразово порушували питання про виготовлення табличок біля таких унікальних дерев у засобах масової інформації, але все поки що марно….
Аби охороні наших зелених пам`яток надати цілеспрямованого характеру, нам потрібно залучати до цього громадських, політичних діячів, вчителів, місцеве населення, особливо школярів та студентів. Однак в першу чергу потрібний кваліфікований догляд за насадженнями, виготовлення відповідних інформаційних знаків із зазначенням статусу природоохоронного об`єкта.
Юлія ЛИСКУН, голова «Українського клубу».
Автор:
admin
