…На сторожі коло їх поставлю слово

Річниця Незалежності – це завжди свято, подія державної ваги, неабиякого значення. Ми, як правило, аналізуємо зроблене, досягнуте, підсумовуємо здобутки, намічаємо нові орієнтири. І, звісно ж, на повен голос говоримо (чи ж завжди?) про упущення, недоліки. Щоби подолати їх, не припускатися в майбутньому. Про це наша розмова з Мар’яном КРАСУЦЬКИМ, письменником, публіцистом, Почесним громадянином району.

  • Мар’яне Івановичу, знаємо Вас як людину активну, небайдужу, якій близько до серця все, що відбувається в країні, суспільстві , в нашому районі зокрема. Тож з яким настроєм Ви зустрічаєте сьогорішній День Незалежності?
  • Якщо відверто, то не з вельми хорошим. І тому є серйозні причини. На сході України триває війна, гинуть наші люди, українці. І з нашого боку, із їхнього, протилежного. Щоправда, ми з неабиякою категоричністю, безапеляційністю називаємо тих, що не з нами, ворогами, сепаратистами, найманцями Кремля тощо. Але це також люди, чиїсь батьки, сини, родичі. За ними, загиблими, покаліченими, пропалими безвісти, як і за нашими, ллють гіркі сльози матері, дружини, діти… То давайте запитаємо: кому те все потрібно? Навіщо було перетворювати Донбас – індустріальний центр України в суцільну руїну, позбавляти сотні, тисячі людей власних домівок, засобів для існування і, чи не найголовніше, миру й спокою не лише на сьогодні, завтра, а й на тривалу перспективу. Бо ж Мінські домовленості існують хіба що на папері, а бойові дії як мали місце, так і продовжують мати майже на всій території. Допоки так буде? Хтозна. Ніхто з «протиборствуючих сторін» ніяких кардинальних кроків не робить. Лише балачки. Безплідні, нікому не потрібні. Може, годі вже? Допоки в горезвісній балаканині братимуть участь люди другорядні, колиші політики (як-от, приміром, Леонід Кучма), від яких нічого не залежить і які нічого не вирішують? Чи не час з цього приводу, архіважливого й невідкладно актуального (люди ж гинуть, найвища цінність держави!), зустрітися найвищим очільникам країн, що воюють? І не потрібно демонструвати власну зверхність, небажання першим піти на це. Дуже вже велика ціна такої непоступливості, ціна, що коштувала й коштуватиме іще життя тисячам співвітчизників наших. І «їхніх», з тамтого табору. Чому не думаємо про це? І президенти двох країн, і лідери чи псевдолідери ДНР і ЛНР, і Євросоюзу, котрий більше обіцяє, ніж діє…
  • Які ще нагальні продлеми хвилюють сьогодні і Вас, і українців загалом? Бодай коротко, фрагментарно.
  • Ой, є їх, тих проблем, ого скільки! Це й злощасні тарифина комунпослуги, якими владці, без перебільшення, влаштовують справжній геноцид для переважної більшості «пересічних українців», крім, звичайно, олігархів, багатіїв-владоможців, новоспеченої еліти, яка за 26 років Незалежності не може вдовольнити власну жадобу, хижацькі інстинкти все тягти до власної кишені. А куди дивляться ті, що клялися нам жити чесно, праведно, нічого не красти самим і іншим не давати? Онде вони, зберігають награбовані мільйони в офшорах, трохи – вдома, в чому переконало нас недавнє електронне декларування статків багатих «мужів» країни. Вони навіть святі мощі «прихватизували», не лише заводи, банки, все, що «погано лежало». А як бути збіднілому, доведеному до прірви, народові? Як нам з вами бути? Сподіватися на Європу, на квазі-реформи, які навряд чи принесуть щось позитивне мільйонам знедолених? Втішатися безвізом, до якого збіднілому громадянинові – як до неба?
  • Як оцінюєте майбутні пенсійну та медичну реформи? Чи принесуть вони якийсь позитив у наше сьогодення, сприятимуть суттєвому покращенню життя простих людей?
  • Хотілося б, аби так було. Та щось не дуже віриться. Звикли ми до тих «реформ»6 що не чергова реформа, то… Пробачте, не можу висловитися без лайливих слів, незазначеної в словникових фоліантах термінології. Чекаємо від Президента, уряду, інших владних інститутів, окремо від Верховної Ради, Генпрокуратури конкретних рішучих виважених рішень і дій. Надто ж стосовно боротьби з корупцією, різного роду розкраданням належного народу України добра. Починати слід із себе, з високих крісел, і так аж до низу. Щоб не отримували одні зарплат у мільйонах, а інші – в копійках. Та, власне, хіба тільки це? Отож, і необхідно братися за роботу скрізь і в усьому. Якщо хочемо, щоб як у Європі.
  • Чи зможемо ми сягнути омріяного європейського рівня життя? Чи не примарна це мрія, не фата моргана?
  • Віриться, що так. Зможемо, якщо перестанемо красти, обрубаємо загребущі руки нуворишам-злодіюгам, які довели Україну до прірви і продовжують грабувати, коли повернемо вкрадене, награбоване. Чи ж зробимо це, чи зуміємо? Без цього нам зась і в Європу, і годі мріяти про краще багате і сите життя. Звідкіля, скажіть мені, йому взятися?
  • А як духовність, слово як? Чи сприяють і чи сприятимуть дедалі активніше тим добрим перемінам, яких ми, українці, очікуємо попри все?
  • Авжеж сприятимуть. Ось тільки хотілося б, аби до них прислухалися. Влада, ті, від кого залежить економічний, культурний рівень у державі. Бо коли видавництва не діють (немає фінансування), журнали й газети вмирають через безгрошів’я, письменники пишуть у шухляду стола, а то, чого доброго, у сміттєву корзину – що тут говорити?

Що ж стосується місії слова, його, так би мовити, ролі й завдання в цей складний час, то найліпше про це сказав наш Кобзар, який, аби захистити простий люд, «малих рабів отих», мовив крилато: «Я на сторожі коло їх поставлю слово». Ха буде так!

І ще одне. Заразом із переформатуванням і закриттям окремих шкіл (мовляв, дітей обмаль) подекуди перестають функціонувати сільські бібліотеки. Причина та ж – бракує коштів на їх утримання. Та й телекомунікації нині заміняють книгу. Не замінять. Ніколи й нізащо. Але це потрібно розуміти, не рубати з плеча. Дорубалися вже, тепер довго виправлятимемо зроблене невігласами і, прямо скажемо, недолугими реформаторами. Чи ж пробачать їм цю облуду народ, покоління прийдешні чи простять? І нам з вами також. Що споглядали, що дозволили…

– Дякую за розмову. Усіх Вам гараздів на життєвій і творчій ниві. Світлих, сонячних сподівань і звершень!

– І Вам спасибі. Хай збудеться все, чого ми ждемо. Хай буде щасливою і квітучою Україна, а її народ заживе в достатку, в мирі, в спокої. Без усіляких воєн – гібридних, антитерористичних. Ми заслуговуємо кращого.

Олеся МИХАЛЬЧИК.

Додати коментар