ЧЕРЕЗ ЗНАННЯ СФОРМУВАТИ ЛЮДИНУ

Автор: | Опубліковано Суспільство Немає коментарів

Шестикласнику Ярославу в передостанні дні серпня зовсім не хочеться до школи, бо там, за його словами, нудно. Та й восьмирічна сестричка, котра всього-то має шкільного «стажу» один рік, на питання, чи не скучила за школою, скроїла таку сумну гримаску, що будь-хто зрозумів би цю відповідь без слів.

Традиційно газетний матеріал до першого дня осені асоціюється, як правило, з «фанфарною» заставкою: квіти, схвильовані батьки, першокласниця зі дзвоником на плечі в мужнього випускника, класи, де ще не вивітрився остаточно запах фарби, та гарно відпочивший, а відтак бадьорий  і готовий на нові педагогічні звершення учитель з указкою.

Утім, заспокоюючи читача, скажемо, все вище перераховане насправді ніхто не відміняв, от лише не кожен з нас уважно придивляється до календарного листочка, де чорним по білому написано: «1 вересня. День знань». І саме про це хотілося поговорити з нашим соціумом – про те, як і які знання здобуватимуть незабаром школярі.

Цьогоріч, за даними райдержадміністрації, на Кам’янеччині за парти сядуть 26252 дітей із них вперше – 2622. Зокрема, у Гуменецькій об’єднаній громаді 1027 школярів (із них 86 першокласників), Слобідсько-Кульчієвецькій – 761 (70), Жванецькій – 631 (62), Орининській – 601 (53), Староушицькій – 390 (30), Китайгородській – 215 (19).

Давайте зізнаємося самі собі, що сучасний школяр дійсно настільки перевантажений усілякою інформацією з різних галузей науки, що залишається актуальним рядок з досить «бородатої» пісні «…нині в школі перший клас на кшталт інституту…».

Особисто я (хай не запідозрять мене в зворотньому потенційні опоненти) обома роками за глибоке й змістовне пізнання світу у всіх його проявах юним поколінням, за ерудицію й розвиток допитливості, але… з великим співчуттям спостерігаю, як старшокласники, котрі мріють про пристойний атестат, сидять над підручниками й конспектами (і тут, повірте на слово, я не перебільшую) до 2-ї ночі.

Не менш «суворими буднями» є підготовка домашніх завдань і учнями середньої ланки. Пам’ятаєте, як ми з вами в університетах раділи, коли було всього три пари, а якщо «випадала» четверта в розкладі, «терпіли» її тільки з поваги до викладача, фактично вже не сприймаючи змісту.

Тож не відвертаймося від правди, коли беремося підрахувати, скільки триває робочий день учня з його незміцнілим організмом, нестійкою психікою: у середньому п’ять-шість уроків плюс три, а то й чотири години вдома. Отже, реалії не радують, бо виходить знову ж у середньому вісім – дев’ять годин. Звідки ж узятися ентузіазму дитини, від котрої вимагаємо, аби із завзяттям бігла ранками до школи?

Передбачаю гнівні репліки учителів стосовно програм, які вони просто зобов’язані виконувати, на що й 45 хвилин уроку недостатньо, тож дехто і хапається за рятівне (не знаю, ким придумане) «дзвоник для вчителя», позичаючи, м’яко кажучи, в дітей ще 5-7 хвилин законної перерви.

А можна подивитися на це з іншого боку – отож, невеликий тест: намагаючись нагодувати дитя, запихаєте йому до ротика десь так умовно з півкіло білків, вуглеводів, жирів. У результаті оце все не тільки не перетравиться, а й вивалиться (перепрошую за натуралізм) назовні – користі нуль.

Усім зрозуміло, що програми складаються «наверху», та «революційні», мудрі вчителі за 15 хвилин до закінчення уроку намагаються пояснити дітям, як краще і швидше виконати конкретне домашнє завдання (власне, це і є закріплення – святий елемент уроку, на котрий ніхто не може зазіхнути). Отож, умовну формулу 30+15 учні сприйняли б дуже позитивно, адже це зекономило б їхній післяобідній час.

Та окрім проблеми завантаженості, на часі ще одна, не менш важлива. І хоча на перший погляд усе просто, але школа має перш за все готувати малих громадян до дорослого життя, тобто навчити, як зберегти фізичне, емоційне, психічне здоров’я і співіснувати в соціумі, залишаючись порядною, чуйною, розуміючою інших людиною. Є багато на цей рахунок гарної літератури. І хтозна, що необхідніше учню: знання алгебри з тригонометрією на додачу чи розуміння того, як можна погасити конфлікт, що зароджується, скажімо, між донькою та її батьками, між друзями чи пасажирами автобуса?

Ні в якому разі, не зазіхаючи на жодну з наук, усе ж таки спробуємо визнати, що такі знання не менш важливі й цінні. Сім’я, звісно, грає в цьому першу скрипку, але в школі проходить значна частина життя кожного з нас.

Отже, здоров’я і вміння спілкуватися з подібними тобі. Хіба неможливо на уроках фізкультури, біології навчати дитину, як зберегти здоров’я змолоду, таких моментів зручних достатньо, щоби пов’язати їх із повсякденністю школяра.

На уроках літератури, історії є немало можливостей для формування адекватної особистості.

На годинах спілкування набагато цікавіше поговорити зі шкільним психологом, аніж вислуховувати дорікання класного керівника щодо недисциплінованості окремих учнів, адже це можна, як нам здається, здійснити в індивідуальному порядку.

І ще повернемося до психологів. Прикро, що на них економлять, часом «тримають» їх на половину ставки, посилаючись на кількість контингенту закладу. Чисто чиновницькі відмовки байдужих людей, яких мало турбує майбутнє нашого суспільства.

Дехто може закинути мені, мовляв, про дистанційне навчання забули! Так, це вимушена необхідність. Хоча самі учні не вбачають у цьому трагедії. Як показав час, адаптувалися на відміну від батьків. Деякі школярі з усмішкою коментують цей факт:  «Насправді наші мами й тати лінуються допомагати нам, приділяючи при цьому немало часу своєму гаджету. На щастя, майже про все можна довідатися в інтернеті – і про рівняння, і про інфузорію… Нема проблем».

За кілька днів чимала армія хлопчиків і дівчаток вкотре вирушатиме в похід за знаннями. А хтось – уперше.

А от наскільки він буде успішним, залежить у більшій мірі від тих, кому доручена висока місія – через знання сформувати Людину.

Лариса МАСЛОВА.

Поділитися в соціальних мережах

Додати коментар