У кам’янецьких понтонерів усе “на плаву”

Автор: | Опубліковано Новини Немає коментарів

Переправа, переправа… Берег лівий, берег правий, котрі ось-ось з’єднаються за допомогою понтона, який у ці хвилини наводять сорок сім військовослужбовців 11 понтонно-мостового батальйону 48 інженерної бригади.

Махіна в сто сімдесят тонн слухняно лягає на поверхню Дністра – без перебільшення, тут потрібна ювелірна точність, отож хлопці вправно орудують спеціальними інструментами, стягуючи болти-замки, катери впритул підходять до сталевого мосту, і невдовзі вже можна по сходнях виходити на сушу, а потужні КрАЗи в’їжджають на швидко встановлену платформу. Піротехніки, як завжди, маскують об’єкт димовою завісою.

Подібні тактико-спеціальні заняття проводяться доволі часто. Сьогодні ми спостерігаємо за одним з них. Серед зосереджено працюючих військовиків є досвідчені, котрі ходили більшістю великих рік України, а є й немало молодих, котрі не так давно підписали контракт, але кожен розуміє, що жорсткий норматив (дев’ятисекційна переправа облаштовується за 16-20 хвилин) потребує максимальної віддачі, сил і знань.

Цікавлюся у 28-літнього солдата Олександра, ким він був у цивільному житті. Виявляється, після строкової демобілізований морпіх оволодів фахом фінансиста.

  • А що ж привело сюди?
  • Маю наразі теж щось зробити для своєї країни!
  • Незабаром знову в зону АТО?
  • Так. І дуже радий тому, що не відсиджуюся в кущах: місце чоловіка – на передньому краї.

Після цієї короткої розмови я уже сміливіше прогулююся поромом, майже ні за що не тримаючись, що вкотре підтверджує віртуозність виконаної задачі. Заняття нині відкрите – запрошена не тільки преса, а й керівники окремих підприємств, ветерани армії. Запам’яталося, як один з них сказав: «Техніка працює, усе живе, всі на місцях, а відтак і ми, суспільство, живемо»…

Як і годиться, операцію з наведення переправи контролює командир бригади, який після закінчення її дякує комбату Руслану Зелінському за гідну підготовку особового складу. У понтонерів головне, щоб усе було «на плаву».

Уже на березі запитую наймолодшого гостя, дев’ятикласника Олексія, про враження від побаченого. «Класно!», – констатує хлопчина.

Повертаємося тією ж звивистою дорогою до міста. Обабіч неї тугим щитом на десятках гектарів розкинулася пшениця. Весела молода компанія з рушниками прямує до аквапарку, дачники невтомно пораються на грядках, а втомлені військові після короткої обідньої перерви знову візьмуться до нелегкої справи, аби ми з вами безтурботно планували свої відпустки чи канікули.

Лариса МАСЛОВА.

Додати коментар