На березі Дністра забутий велетень запрошує в гості

Автор: | Опубліковано Культура Немає коментарів

Диву даєшся, як в далеку сиву давнину хтось із наших земляків (з Устя чи Цвікловець), зустрівшись з Олександром Сергійовичем Пушкіном, розповів йому легенду (чи дійсність) про дністровського велетня. Думаю, багатьом відома сцена з поеми письменника «Руслан і Людмила», в якій описується зустріч головного героя з кам’яною головою. Коли Руслан під’їхав до неї і порухав списом ніздрі, трапилось непередбачуване: «Зморщилась голова, позіхнула, очі відкрила і чхнула, піднявся вихор, степ здригнувся, звився порох з вій і вусів, а з брів злетіла зграя сов…».

Але ж історія про «живу» голову не видумка Олександра Сергійовича. Її прототипом послужив повністю реальний природній об’єкт, який знаходиться не за тридев’ять земель, а в наших краях – біля устя ріки Смотрич, що впадає в Дністер на кордоні Чернівецької і Хмельницької областей.

Голова велета видна здалеку, бо у висоту сягає 16 метрів. Два кам’яні стовпи ніби розступаються перед нею. І на її бровах дійсно люблять сидіти сови (там з комфортом розмістилася велика колонія цих птахів). До цього часу можна почути зв’язане з нею сказання про могутнього богатиря, котрий в далекому минулому захищав ці землі від кочівників. І на тому місці, звідки виринає нерухоме обличчя, він прийняв останній бій. Ворогів тоді богатир поклав так багато, поки сам не був засипаний їхніми тілами ворогів по плечі та перетворився в скелю. А меч-кладанець так і залишився лежати поруч, похований з воїном.

Ця притча ще більше привертає увагу до незвичайного витвору природи, з яким відбуваються містичні речі. Найцікавішим є те, що донедавна кам’яна голова уміла «чхати». Диво в тому, що нижня частина цієї скелі присипана дрібним щебенем. Час від часу на схилі траплялись невеликі зсуви, звук яких дивовижно нагадував людське чхання. Проте під дією великих водопадів щебінь частково змивався, а з розростанням кущів його рух взагалі припинився. Як жартували місцеві жителі-устяни: «Голова нарешті позбулась нежитю».

Натомість у наш час лине звідти нова мелодія – марш «Прощання слов’янки». Це з паромної переправи відправляються по Дністру любителі природнього відпочинку. Гарно відгукуються очевидці про чисте повітря, чудові зелені краєвиди, високі скелясті товтри, міст через Дністер у Чернівецьку область, а за велетня, що віки стоїть на сторожі, ніхто не згадає. Забули.

Нерукотворні пам’ятки мають велику ціну. Добре було б краєзнавцям обновити велетня, вдихнути в нього життя.

Зінаїда ФЕДОРАК, с.Цвіклівці-1.

Додати коментар