Чому я не сокіл? (фейлетон)

Автор: | Опубліковано Гумор Немає коментарів

Щастить же людям! Приміром Кирилу Непийводі. Він сторожем рядовим на столичному стадіоні рахувався. А зумів знаменитістю стати, прославитись на всю країну.

Кирило на цій роботі скарб відкопав. Не із золотих монет, а з порожніх пляшок. У підвальному приміщенні їх тьма-тьмуща накопичилася. І все завдяки його ж старанням. Сторож на службі не дрімав. Після футбольних матчів тару старанно підбирав і зносив до потайного сховища, від дверей якого мав ключі. А в один прекрасний для нього день і провернув операцію із склотарою. На виручені гроші купив шикарний автомобіль «Волга». На ньому досі їздить на роботу. Про це навіть у газеті писалося.

Я теж заготівлею порожніх пляшок від різних напоїв займаюся. Тільки у значно менших масштабах. Здаю в пункт прийому склотари порожняк. А дохід з цього маю (аж соромно сказати), як кіт наплакав. Ледь на пиво та в’ялену тараню грошей нашкрябую.

Словом, суцільна невезуха. Бо скільки тих порожніх пляшок у сквері, де працюю двірником, знайдеш? Та ще із конкурентами поживитись на дурняк доводиться нещадно воювати. Я навіть, аби відлякувати суперників від моєї території, злющого пса придбав. Він охороняє контейнери та урни для сміття від непрошених зайд.

А пес же теж хоче їсти. Отож і йому від мене деколи за пильну службу кістка перепадає. Ніяк не годен я змиритися з несправедливістю. Чому одним щастить розбагатіти по-крупному, а мене фортуна обминає? Ну, чим я гірший від Кирила Непийводи? Гарую на роботі як віл. Утримую доручену мені територію у зразковому порядку, проте з бізнесом у мене не ладиться. Пробуксовує. Капітально.

А ось у сусіда Гната Курдупля він поставлений на широку ногу. Бо, знову ж таки, повезло йому на старості. По лотерейному білету виграв трикімнатну квартиру. Вигідно продав її, а після того так розкрутився, що в мене, бідного та нещасного, від заздрощів аж руки трясуться.

Теперки Курдупель не якийсь там замухришка, а над панами пан. Має власну мережу аптек. Безсовісно обдирає клієнтів на продажі медикаментів, які збуває за космічними цінами і добряче наживається на цьому.

Окрім того, вдало промишляє і в якості орендаря двох ставків. Розводить там рибу і збуває її на базарі, натоптуючи свій грошовий капшук. Вже й на березі моря віллу відгрохав, дітей, двох синів, у заграничні університети на навчання пристроїв. А мій син Вадим після закінчення профтехучилища на заробітки за бугор подався. Бо вдома за спеціальністю роботи ніяк не зміг знайти.

Таких, як Вадим, долею зобижених, у нас море. Тож і змушені своє щастя та пристойне життя у чужих краях шукати. Мій син вже й жінку Галину в Італію заманив, нізащо не хоче повертатися додому.

Повезло, наче у казці, і моєму знайомому Веніаміну Крутому, з яким колись в одному класі навчалися. У нього є волохата рука у міністерстві. То цей начальник допоміг і Веніаміну на керівну посаду пробитись. Головою сільради стати. А потім і до більшого корита дорватись. У даний час живе в Києві. Купається, як сир у сметані, щороку разом зі своєю сім’єю відпочиває на престижних курортах, зміцнює там своє здоров’я.

А мені, рядовому двірнику, Данилу Кривому, курорт лише уві сні сниться.

Про таких везунів-щасливчиків як Кирило Непийвода, Гнат Курдупель та Веніамін Крутий, кажуть: народився у сорочці. Про мене такого не скажеш. Немає в мене такої рятівної сорочки, народився голопупцем. І досі ним вважаюся.

У дитинстві я безмежно мріяв стати соколом, високо літати. На превеликий жаль, не судилося. Моя заповітна мрія стала примарою, таким собі міражем, фатою морганою. Бо не виросли у мене за спиною крила. І ніхто не допоміг у цьому.

Така, мабуть, вже моя доля. Бо, як мовиться, у народному прислів’ї: «Народжений повзати, літати не може».

Сповідь Данила Кривого записав Борис УРОДА.

Додати коментар