У фейсбучному повідомленні хтось написав: «Не стало нашого сонячного хлопчика…». На фото впізнала одразу Руслана ДІМІТРОВСЬКОГО, бо ж пам’ятаю його ще зі шкільних років – з яскраво-вогняним чубом, веселого, активного, життєрадісного. І насправді промінчики позитиву робили його душею хлопчачого гурту. Цікавився усім, навіть відвідував літстудію «Джерельце», і казки, написані