ЗАЦВІВ БОРЩІВНИК НА ЗІНЬКІВЦЯХ
Мені вже почалося здаватися, що взяла духовне шефство над Зіньківцями: за останні два місяці я тут уже втретє. А ще не так давно була в селі на зустрічі сільського товариства з головою територіальної громади Михайлом Посітком. Пригадується, як він та особи, що його супроводжували, вели розкуту бесіду про наболілі проблеми сільських жителів та яким чином можна їх по-господарськи вирішити. Багато тоді виступило незадоволених мешканців: і кладки поміняти слід над річкою, і кладовище привести в належний вигляд, і дороги прочистити від бур`янів та сміття, налагодивши його вивіз. Люди і кричали, і уважно слухали обіцяне, і спільно планували дії на найближчий період. Як результат, тут вже відремонтували (навіть оновили) містки через річку!
Зіньківці, село яке колись було містечком, на той час мало чим поступалося Кам’янцю. На жаль, це було раніше, але не тепер. Вражаюче змінився сам вигляд села: дороги покручені канавами, вздовж річки вулиця поросла бур`янами вище двох метрів, а зі Смотрича раз по раз грізно повитягували голови повалені сухі дерева. Щоправда, розлогі верби та бур`яни дещо приховують цю картину, але… Але навряд чи гонорова пишна пані Софія Глявоне забажала б колись вінчатися з паном де Вітте саме тут, в прекрасному старовинному костелі, в гарненькому містечку Зіньківці, якби побачила такі хащі! Отож, міській владі та мешканцям є над чим думати.
А ще Зіньківці манять мене своїми таємницями, прихованими історією та оцими насіяними хащами з айланту та паразитними й непаразитними, як їх називають, бур`янами. Скрізь бачу гарне минуле: ось там скеля тесана гарненько, як і кручі мого Кам`янця; а там – старий-престарий кам`яний паркан, кажуть, якихось заможних поляків; а он там стояла єврейська корчма, і тут, на одному з пагорбів, колись мешкала єврейська община, а он там – заможні поляки… Старожили розповідають, що на зіньковецькому цвинтарі навіть «модним» вважалося ховати польську знать Кам`янця.
Про панський палац і флігель, які колись були окрасою цього населеного пункту, вже написано багато. Про сад, про підземні ходи, про дивний привид пані, яка й досі блукає будинком – це вже щось новеньке. А й справді я відчула її присутність і тоді, коли прийшла сюди на зустріч зіньківчан з головою громади, і щоразу, коли напрошуюся в гості до голови реорганізаційної комісії Зіньковецької сільської ради Альони Шишкіної. Все оглядаюся таємниче, наче хтось пильно стежить за мною…
Тепер усі справи на селі доводиться вирішувати пані Альоні, й вона чудово з цим справляється, користується поважним авторитетом у сільчан: і з порадою, і з допомогою приходить чи не в кожну домівку. Веде діловодство, а ще вона особливо дбає про збереження історичних пам`яток колишнього містечка, провадить поглиблені дослідження давніх поховань. Наприклад, тут, на старому цвинтарі, є старовинний склеп загадкової молодої панянки, яка, як розповідають старожили, лежала на подушках, а біля неї стояв янгол… Навіть дату можна роздивитися: 1870-й рік. Про історію цього склепу, гадаю, ми незабаром й дізнаємося. Бо пані Альона має превеликий досвід працювати з архівними джерелами.
…Вздовж давньої вулички, яка вела колись до панського маєтку, ростуть й досі поважні за віком акації. Скільки ж вони набачились тут пишних вельмож, котрі приїздили до його володарів – Браніцьких? І в саду старі-престарі липи, черешні, каштани, клени ще пам`ятають і пишні гуляння, і залицяння, і солодкі бесіди під звабливим місячним світлом… Таку ідилію можна й продовжити. Було б бажання! Лише спочатку міським комунальникам слід «прочесати» набережну вздовж Смотрича від двометрового борщівника…
Юлія ЛИСКУН, краєзнавиця.
Автор:
admin
